Найбільша загадка Всесвіту – життя,
Найбільша загадка життя – людина,
Найбільша загадка людини –
творчість.
Фрідріх Горенштейн
Якщо не спрощувати, кінотвір і має поєднати й висвітлити категорії, винесені тут в епіграф – Всесвіт, Буття, Людину, Творчість. Що маємо? За гамбурзьким рахунком, «Яремчук» – це фільм-конспект «того, що мусило бути», не більше, але й не менше. Стрічка зроблена розумно – в тому сенсі, що автори чітко усвідомлюють межі і засоби здійснення свого задуму, і хай він позбавлений дерзань, творці фахово послідовні в способі подачі матеріалу і його меті – зняти публіцистичну «історію першої української попзірки». Як це зроблено?
В ручному ткацькому верстаті є човник, що, ковзаючи зліва направо і навпаки, протягує поперечну утокову нитку між вертикальними нитками основи, після чого її ж прибивають лядою. За цим принципом організована й стрічка – тільки «човником» в ній на полотні доби виступає співак, а резюмуючою «лядою» – його щоденникові записи (голос Назарія Яремчука, інтригують автори, імітує штучний інтелект). Тобто – як в тому жарті: спочатку хотіли розповісти про попзірку, далі – про епоху, а потім вирішили їх поєднати. В підсумку герой фільму проходить крізь ключові сюжети радянщини другої половини ХХ століття як крізь Карпати. А лиха «совок» наробив тоді в країні й поза нею – врятуй і збережи! Винищення українства, каральна психіатрія, циркуляри про заборону творів національно свідомих митців, повне згортання антисталінського вектора, придушення дисидентства, приховування правди про Чорнобильську трагедію тощо. Назовні – вбивство «празької весни», вторгнення в Афганістан, фінансова й військова підтримка реакційних режимів. На тлі цих подій і явищ і відбувалось становлення Назарія Яремчука як особистості й співака.
Найбільша привабливість стрічки – в коректності, з якою ведеться кінооповідь про особисте життя героя й стосунки між артистами всередині ВІА: все назване, та ніщо не смакується, найменшої бульварщини й несмаку автори собі не дозволяють. А смак є естетичною совістю, вважають французи, і фільм цьому – переконливе свідчення. (Тут далося взнаки, що ініціаторкою і співтворчинею стрічки була Марія Яремчук. Вона, не приховав продюсер, і наклала табу на звернення до деяких сторінок батькової біографії.)
Пішла на карб стрічки і участь другої дружини Назарія – Дарини Яремчук. Її бентежний монолог щасливої жінки – одна з опор картини, завдяки якій постать співака отримує об’єм і світло: Дарина в кадрі ще раз проживає їхнє життя, а вона чоловіка, схоже, любила, щиро захоплювалась, цінувала, розуміла його самородство і його нетутешню вразливість.
Я був свідком повернення артиста з Афганістану. Їхній борт приземлився в Борисполі, і Назарій з трьома друзями й невідступним куратором з КДБ приїхав до мого старшого товариша. Кажуть інколи про змінену свідомість. Яремчука немов підмінили. Його колеги, почаркувавшись, швидко відійшли від війни й спілкувались як завжди. Назарій же скам’янів, пив, та його не брало, і він мовчки просидів весь вечір, занурений в себе, і лише розгублено позирав довкіл. Що він побачив в Афганістані, що відчув і що зрозумів, я так ніколи й не дізнався – це, вочевидь, було потрясіння на межі осяжного.
Кажу це до того, що співак був вразливий до краю. А в фільмі є низка хронікальних епізодів, на які накладений авторський текст про те, як примітивно й нахабно компартія керувала мистецтвом, зокрема, тупо втручаючись у кожне речення щойно написаної пісні. На екрані в цей час – кадри з помпезних партз’їздів, де в перервах засідань по фойє шеренгами ходять пихаті генерали й адмірали, посадові бонзи й герої «країни рад», а їхні парадні мундири з підбитими ватою плечами ледь не до колін вкриті нагородами й відзнаками вдячної влади. В них є все, вони всім вдоволені і знесуть з поверхні кожного, хто може бути загрозою їхньому благополуччю. А українська пісня таку загрозу режиму несла – і це в стрічці вдалося передати.
Сімдесяті в срср були вінцем «застою», «розвинений соціалізм» набув остаточних форм, адже дряхлість і маразм – теж фази розвитку! Все тухло й спало, бо раювало. І ось у цей лакофарбовий світ мерців увірвався пісенний березіль – юний, стрімкий, бунтівний, самобутній. Напрочуд живий! Енергетична повінь у застиглому, летаргічному «совку». «Смерічка» Левка Дутківського пробила дах радянщини, фестиваль «Червона рута» зніс мелодику старечого світосприйняття. Це була така потужна мистецька маніфестація сил українства, що підносила душу в стратосферу! (На моєму плеєрі – й досі з десяток пісень Володимира Івасюка, Павла Дворського, Ігоря Поклада, Левка Дутківського в справді незрівнянному виконанні Назарія Яремчука. Й не проходить тижня, щоб я їх не переслухав. А в 1970-ті це була абсолютно невимовна втіха.)
Та кремлівські догматики нутром відчували чужих. І кинули всі доступні їм підступи на знищення феномену новітньої української пісні, що була для них ненависнішою за «Бітлз». Кадебісти грали на амбітності митців, інтригували, сварили, діяли батогом і пряником, не спинились і перед убивством Володимира Івасюка… Та було пізно. Поетичне кіно України кремлівська погань заборонила й знекровила, та до української пісні їм було зась – її хода колишнім «союзом» була тріумфальною: «Червону руту», «Стожари» й «Водограй» співали повсюдно, точніше – підспівували перед телевізорами за сяйним Назарієм Яремчуком і натхненним Василем Зінкевичем. (Далі країна буде завмирати, слухаючи незглибиму Ніну Матвієнко.) Для нас вони співали – на рівні вічних партитур.
Ось цей, політичний мотив звитяги
української пісні – чи не найбільше надбання цієї стрічки. Перед чудовою піснею
жива душа беззахисна, а пісні, що співав Назарій, були прегарні. І те, чого він
ними досягав у ствердженні українства, ніяка пропаганда й ідеологія скасувати не
могла. Те, що йде від серця до серця, не знає перешкод.
А завершити свій відгук на цей, у цілому, вдалий, корисний і розумний фільм я хочу рядками з щоденника Назарія Яремчука, що звучать у стрічці. Вони доводять, що співак не був нейтральним провідником-посередником між авторами його пісень і слухачами. Цей слухач був для нього народом. До нього й звернене останнє слово Сина свого Народу:
«Любі українці, народе України – а це українці, білоруси, росіяни, євреї, німці, болгари, румуни і всі-всі — будьте пильні! Нас хочуть уярмити, нас хочуть порізнити, розсварити. Не даймо їм цього шансу. Погляньмо навколо – скрізь війни, і скрізь замішана москва! Невже нас зловісна історія нічому не навчила?”
І наостанок – факт. Бюджет «Яремчука» – 2,5
мільйонів гривень. У серпні "Яремчук. Незрівнянний світ краси" вийшов
у прокат. За три тижні став найкасовішим документальним фільмом, зібравши 9,9
млн грн. Усього, за даними вікіпедії, його бокс-офіс становить 15, 2 млн.