Фільм «Яремчук: Незрівнянний світ краси»
зворушив, підняв на поверхню штучно приспаний в українському суспільстві запит
на автентичну щирість, справжність, глибину творчості співаків, акторів. Тим
самим заперечивши нав’язувану роками тенденцію, мовляв, глядачу потрібні лише
розваги, а мислити і відчувати – зась. З українцями така формула не спрацює на
сто відсотків саме через генетичне предковічне вільнолюбство.
На світло пісні й серця істинно Народного артиста України Назарія Яремчука злетілися тисячі споріднених душ. 8 серпня 2024 року картина вийшла в український прокат. Зали були повними сеанс за сеансом. У соцмережах ім’я Назарія Яремчука, його пісні, дискусії та враження від перегляду стали однією з найпоширеніших тем. Дійшло до того, що зродився жарт: «Правильна компанія – це коли всі знають про Івасюка, Яремчука, Зінкевича тощо і на застіллях грають та співають легендарні пісні».
У фільмі відображено шлях Назарія Яремчука до успіху та міжнародної слави, починаючи з перемоги разом з Івасюком і Зінкевичем на конкурсі «Пісня-71» з легендарною «Червоною рутою» і закінчуючи гастролями різними континентами та виступами в Чорнобилі й Афганістані.
«Червона рута», «Водограй», «Гай, зелений гай», «Стожари», «Родина», «Зачаруй», «Усміхнися мені», «Білі лілеї» та десятки інших розкішних, глибоких, талановитих пісень ми знаємо завдяки незрівнянному голосу й харизмі Назарія Яремчука. Творцями документальної драми «Яремчук: незрівнянний світ краси» є режисер Артем Григорян і донька Марія Яремчук спільно з продюсером Максимом Сердюком. Марія згадує: «На створення фільму спонукав той факт, що очевидці та творці основ україномовної поп-сцени, естради – не вічні, як би це не звучало... Я дуже хотіла, щоб ім’я Назарія Яремчука ожило в медіа, і щоб молоде покоління його знало, чуло і бачило…»
З літа 2021 року всі троє почали активно вивчати архіви, працювати над сценарієм, шукати героїв. Зйомки розпочалися у вересні того ж року, а натурні – навесні 2022 року в Карпатах. Робота над фільмом тривала близько трьох років, а бюджет сягнув майже $80 000.
Живі спогади
Жанр – документальна біографічна драма – передбачає одкровення друзів, рідних. Таких у стрічці – ціла когорта: творець легендарного ансамблю «Смерічка», нині вже покійний Лев Дутківський, друга дружина Назарія Дарина Яремчук, донька і співачка Марія Яремчук, композитор Олександр Злотник, поет Вадим Крищенко, Народний артист України Павло Дворський та інші.
Олександр Злотник розповів історію народження ВІА «Смерічка». Адже Левко Дутківський з ансамблем «Смерічка» були першими, хто розвивали в Україні західну музичну культуру – біґ-біт, поєднавши її ритми з гуцульськими та буковинськими мелодіями. На це не могло не звернути увагу партійне керівництво. Левко Дутківський згадує, як номенклатура посварила між собою «занадто українських» артистів – Яремчука, Зінкевича і Дутківського: «Нас трьох розбили, чесно кажучи, бо комусь це дуже заважало. Занадто український колектив...»
Дарина Яремчук згадала про шлюб з Назарієм. Зокрема, про те, як одного дня Назарій представив її товариству своєю дружиною ще до того, як запропонував руку й серце. Звісно, тема особистого життя талановитого красеня не могла опинитися за дужками фільму. Втім, про перший шлюб Назарія Яремчука згадано лише побіжно. «В мене був єдиний конкретний запит: щоб ми не чіпали драматичні аспекти першого шлюбу мого тата і його першу сім’ю, – розповіла донька. – Тому що про цю історію можна було зняти ще один фільм. Я хотіла, щоб ми сконцентрувалися на творчості, на ньому як артистові і людині».
На жаль, немає у фільмі спогадів старших синів Дмитра й Назарія Яремчуків, що викликало хвилю дискусій. Натомість є їхні світлини як біографічний факт. Максим Сердюк розповів, що вони зустрічалися з синами Яремчука, пропрацьовували історію, хотіли їх зняти у фільмі, але вони відмовилися. Чому відмовилися – це питання більше до них. Але історія, яку зробили, від того не змінилася…
Чимало суперечок, здогадок і версій викликала у глядачів також відмова народних артистів України Софії Ротару і Василя Зінкевича долучитися до спікерів фільму.
Втім, можливо, то не останній фільм про Назарія Яремчука. А раптом у майбутньому з’являться нові кіноверсії про життя і творчість легендарного співака, і комусь наполегливому вдасться переконати його зіркових колег поділитися спогадами й думками?
«Я знаю про Вашого чоловіка все»
Цю документальну біографічну драму варто показувати на уроках історії в усіх школах України. І навіть у вишах. Тому що відображено життя видатної творчої особистості за часів, коли Україна фактично була колонією, коли за кожним талановитим українцем стежило всевидяче око радянських спецслужб. Тим більше, що Назарій Яремчук, попри перестороги, вшанував пам’ять вбитого кадебістами Володимира Івасюка особистою присутністю на велелюдному чині поховання. Яремчук і Дутківський несли великий вінок білих квітів, яким починалася траурна колона. За словами Оксани Коваленко, участь публічної людини у похованні Івасюка – це був виклик системі, що псувала життя страхом через спрута КДБ. Табу навіть на ім’я великого композитора й автора пісень діяло ще довго.
Підтверджує факт, що радянські спецслужби постійно стежили за Назарієм Яремчуком, і розповідь Дарини про те, як після його поховання до неї підійшов невідомий і мовив: «Я знаю про Вашого чоловіка все».
У Вижниці не можна не співати
Назарій Яремчук народився 30 листопада 1951 року в карпатському селі Рівня (нині – околиця Вижниці). Сам він називав цю місцину «гірськими воротами». У батьківській родині співали усі. Дивовижна спадкоємність роду: всі діти Назарія Яремчука також співають. Дмитро і Назарій є народними артистами: створили гурт «Брати Яремчуки», проводять пісенний фестиваль «Родина». Марія Яремчук брала участь у шоу «Голос країни» у 2012 році, представляла Україну на конкурсі «Євробачення-2014» у Копенгагені й посіла шосте місце. У фіналі конкурсу вона виконала уривки батькової пісні «Родина».
Назарій Яремчук багато років вів щоденник. Наступні зболені рядки співак написав напередодні своє смерті, у 1995-му: «Україну наповнила дешевизна, примітив у гарних обгортках. Ми гордились раніше, що ми – найбільш читаючий народ і дуже розумний. На жаль, це не так. Як кролик перед удавом, наш народ перед урядом з півночі. Ще ніколи з півночі нам не приходило добро. Треба змінитись. Трохи порозумнішати. Купуй вітчизняне. Люди наші будуть мати більшу зайнятість, будуть отримувати зарплату і т. д. Ні! Куплю чуже. Спитайте у французів про найкращих співаків, акторів, письменників, малярів, вони скажуть: це французи, а потім відзначають інших. Спитайте про це в американців, італійців – та ж відповідь. Розгадка надзвичайно проста. Ні, це не зарозумілість. Своя сорочка ближче до тіла. Протилежна картина з Україною благословенною, де кожен день транслюють телебачення ворожої, інакше не назвеш, держави, де всіх нас переконують, що ми ні на що не здатні, що ми хохляндія, шаровари.
А що вже казати про музику. Навала московського примітиву створила цілковиту пустку в душах молоді. Добивають нас у власному домі-державі ресторанні, напіввульгарні так звані шлягери з московського шоубізнесу. І все це споживає примітивний хохол, як вони кажуть на Україну.
Спитаю, хто з українських артистів виступав з концертами в Москві, Ленінграді за останні роки чи раніше? Відповіді нема. А хто з Москви був в Україні? Відповідь – сотні. І насичують нас. Поруч десятки, сотні співаків, композиторів, фестивалів вищого рівня, ніж у Москві, а у пресі – ні слова!.. Образливо. Лише якесь «явище» з Москви ще й родом з України, преса, ТБ, радіо в один голос створюють дармову рекламу для них, а свої? Кращі!!! Замовчуються. Доки така несправедливість, нелюбов буде у нас в Україні до свого?
Де сформована ідеологія нашого суспільства, нашого народу, народу трудівного, талановитого, мудрого і розважливого, але і народу, який звик терпіти наругу, насильство над собою? Що це значить? Ох, гомосовєтікус. Що ти з нами наробила, Москва? Що ми з собою самі робимо? На фоні екологічних негараздів наша талановита молодь пішла на вулицю. Вулиця – і стихія, і дім. А вулицею володіє Москва, бо там ще гірше, і найгірші звички легше засвоюються.
В нашу країну запущено сотні тисяч агентів Москви для дестабілізації стану в державі, підплачувались виборчі кампанії, і ось результат – парламент не може ухвалити елементарних законів життєдіяльності України, наших громадян. І досі плачемось. Обдурюють нас з допомогою Москви і нас самих обдурють, що не можемо жити добре, без підказки, без керівної ролі найголоднішого, обдертого москвича, але який має атомну зброю, нафту і газ, ще в недалекому минулому викачували з наших надр ці багатства. Нас віками обдирали, гнобили, експлуатували, вивозили все – від сала і чорнозему, від трудящих рук до геніального інтелекту. Тепер ми держава. Не дають будувати. Контррозвідки Москви наплодили чи не сотні газет в Україні, і скрізь пропаганда проти нашої дорогої і рідної, терплячої і серцю милої Батьківщини України.
Любі українці, народе України – це і українці, білоруси, росіяни, євреї, німці, болгари, румуни і всі-всі – будьте пильні! Нас хочуть уярмити, нас хочуть порізнити, розсварити. Не даймо їм цього шансу, бо в нас його не буде. Погляньмо навколо – скрізь війни, і скрізь замішана Москва! Невже нас зловіща історія не навчила?»
Назарій Яремчук помер 1995 року від раку. Йому
було лише 43 роки. В серпні 2021-го співаку посмертно присвоєно звання Героя
України.