Недавній відхід у кращі світи друга України Алена Делона, який у найважчі часи війни підтримав нас не тільки медійно, а й матеріально, перераховуючи чималі суми на нашу оборону, спонукав подивитися на деякі фільми за його участі під новим кутом зору й знайти в них важливе для сьогодення – відповіді на питання, які, здається, майже неможливо вирішити. Одним із таких фільмів за участі ікони французького й світового кіно є «Шукачі пригод». У картині філософія покоління, що відходить у засвіти, відображена чи не найповніше. У певному сенсі цей текст – меморіум не так окремій людині, як митцям, яким вдалося віддзеркалити світовідчуття своєї епохи максимально точно.
Живи своєю мрією, незважаючи на обставини, – цей наратив повторюють багато книг і фільмів. Отож: потрібно просто зосередитись, і ти досягнеш усього, зможеш стати тим, ким прагнеш, людина – коваль свого щастя, і таке інше. «Шукачі пригод» з Ліно Вентурою і Аленом Делоном – мабуть, найдивніший пригодницький фільм, який мені доводилось бачити. Знятий за романом «Авантюристи» Жозе Джованні[1], вiн демонструє, що, якщо ми про щось пристрасно мріємо, це не означає, що мрія має збутись, а якщо збудеться, то неприйнятною ціною. Адже ціна справжньої мрії – життя, й вона нівелює результат, який неможливо з кимось розділити.
«Шукачі пригод» – оригінальний, не схожий на інші фільм з дещо «розмитою» фабулою – це було характерною рисою фільмів 1960-х років, навіть гостросюжетних. Фільм ніби не виходить за рамки заявленого жанру, адже в ньому наявні всі добре знайомі атрибути таких творів. Однак він почергово демонструє різні жанри: з початкової комедії перетворюючись у власне пригодницький, хоча з середини стає кримінальною драмою, драматургічно добре вибудованою й прекрасно зрежисованою. Неймовірна основна інтонація фільму, що сьогодні для когось виглядає дивною, а когось, навпаки, стимулює, полягає в щирості й чарівності стосунків між персонажами – доволі характерною рисою французьких фільмів тої епохи.
У стрічці діють представники рідкісної, особливо в наш час, породи людей – безкомпромісних романтиків, які радо зустрічають кожну мить свого вільного життя. Романтиків, що передовсім цінують благородство і багатство людської душі та зневажають буржуазну меркантильність – трьох друзів, у платонічному любовному трикутнику яких режисер ховає сексуальні аспекти, аби зосередитись на їх міцній дружбі, що тонкими вишуканими узами зв’язує цих особистостей.
Певно, тема дружби, особливо сьогодні, для частини суспільства виглядає анахронічною, але мій черговий перегляд цього фільму вкотре повертає до розуміння, що без такого «анахронізму» будь-коли існувати в соціумі вкрай важко, адже дружба – ніби ковток свіжого повітря в посушливе літо, у яке перетворилось наше життя наразі. Коли Ален Делон, який грає одного з персонажів, з висоти свого досвіду, своєї неймовірної акторської й життєвої органіки, безумовної привабливості й натури бунтівника стверджував, що без жалю покидатиме цей світ, бо в ньому ідеали та цінності, в які він з друзями вірив і які утверджував своїм життям, нині гниють під тиском одних лише грошей і більше нічого, він, мабуть, мав на увазі саме таке благородство та дружбу, які демонструються в цьому фільмі.
Отже, винахідник-автомеханік Ролан Дарбан (Ліно Вентура), пілот, що прагне неможливого, – Маню Бореллі (Ален Делон) та така, що випадково прибилась до чоловічої компанії, скульпторка-абстракціоністка Летиція Вайс (Джоанна Шимкус) настільки підтримують одне одного, випромінюють стільки радості й щастя, незважаючи на жорсткі невдачі, що ми раді провести з ними свій час, попри окремі «провисання» сюжетної інтриги в першій половині фільму. В другій же – в пошуках спільного «Золотого Ельдорадо» – не самоцілі, а бази для майбутніх амбітних проєктів – Летиція гине у першій же перестрілці з організованими злочинцями, й дружна ідилія закінчується. І все-таки ті, що залишились у живих, продовжуючи земне життя дівчини, в якому вона мріяла про покинутий замок на маленькому острові поруч зі своїм колишнім домом, намагаються перебудувати його (знімали у закинутому замку Форт Баярд, нині відомому за французьким реаліті-шоу). Чоловіки віддають третину знайденого племінникові дівчини. Намагаючись захистити окроплений кров’ю чималий капітал, вони знову вступають у конфлікт з бандитами, в результаті якого Маню гине – останні мрії друзів, що намагались вибудувати свій всесвіт, у цьому епізоді безповоротно розлітаються на друзки.
«Шукачі пригод» демонструють провал райдужного повоєнного світовідчуття, і в той же час є пристрасним антикапіталістичним маніфестом. Коли герої шукають втрачені цінності, вони щасливі, вони залишили позаду все, що їх обмежувало, прив’язувало до землі. Коли ж вони одержують земне-матеріальне, локомотив їхніх мрій іде під укіс. Колись творчі, небанальні особистості перетворюються на невдах або вимушені загинути. Через браконьєрство жорстоких, цинічних раціоналістів безпечного життя на території мрій не існує.
Таким чином, співпраця талановитих авторів та видатних акторів продемонструвала ціну романтизму в умовах, що змінилися, й багато в чому стала відправною точкою зміни вектора суспільних сподівань. Харизма і талант Делона та Вентури посилили багатошарову трагедію, якою у фіналі стала ця нібито нехитра пригодницька стрічка. Також фільм філігранно передав нікчемність матеріальних благ у порівнянні з душевним задоволенням від життя й щирих людських стосунків, показав, що, можливо, не слід тікати від щастя, яке вже близько, хоча за інерцією ми його не помічаємо.
Однак герої та актори, які в них перевтілювалися,
йдуть і йдуть від нас. Та, незважаючи на те, що Ролан і Маню не вписувались у
жодну соціальну систему, вони свого часу для багатьох були прикладом для
наслідування – тільки у Франції фільм подивилися більше трьох мільйонів
глядачів.
[1] Жозе Джованні – псевдонім французького
письменника і кінорежисера корсиканського походження Жозефа Даміані, колишнього
колабораціоніста й кримінального злочинця, вочевидь такого, що переосмислив
життя й був звільнений за зразкову поведінку після 12-ти років перебування за ґратами (із 20-ти). Він брав участь у написанні
сценарію, але, радше, формальну, оскільки в цей час був зайнятий як постановник
на зйомках власного дебюту за своїм же романом. У фільм «Шукачі пригод» ввійшло
лише кілька, мабуть, найбільш виграшних моментів із центральної частини книги.