Трилогія кохання

Олена Крутова

Вшанування видатних діячів мистецтва, що є символами національної культури, – усталена традиція кожної цивілізованої країни. Звична й зрозуміла, приємна й зворушлива. Тим паче, коли це справді є виявом щирої поваги й любові. Ювілей Лесі Українки (150-річчя від дня народження) театр, який 80 років має в назві її ім’я, а саме – Національний театр російської драми ім. Лесі Українки, відсвяткував двома подіями: експозицією костюмів з вистав за п’єсами письменниці (захід відбувався в музеї Тараса Шевченка), поставлених упродовж 1939–2002 рр. в театрі, та спектаклем «Три кохання», прем’єра якого відбулася на Новій сцені 26 лютого.

Вистава на одну годину є своєрідним музичним перформансом з усіма складовими цілісного театрального дійства. Героями в ній виступають Нестор Гамбарашвілі (В. Мелешко), Сергій Мержинський (Д. Савченко), Климентій Квітка (П. Сова). Письменницю уособлюють кілька акторок (прийом, до якого вже вдавалася режисера Ірина Молостова 1977 р. у виставі «Сподіватися», присвяченій Лесі Українці).

Режисер О. Нікітін (під керівництвом М. Резніковича) залучив до участі в проєкті молодих акторів і корифеїв трупи, які декламують вірші й співають пісні на тексти поетеси. Також у цю музично-поетичну тканину вплетено факти її біографії та дві мізансцени з драм: із «Лісової пісні» (вільна імпровізація) і уривок з вистави «Камінний господар», що йде на основній сцені театру з 2002 року.

Кожен актор веде свою партію, але водночас ми бачимо зіграний органічний ансамбль, у виконанні якого поєднано професійну майстерність (модуляції голосу, виразна дикція, різнобарв’я мовних відтінків, мімічні та пластичні перевтілення) зі щирими захопленістю й емоційністю. Завдяки цьому поетичні смисли у сценічному тексті звучать не лише природно й вільно, а й набувають свіжої сили і глибини, вияскравлюючись новими барвами.

Сценографія камерної сцени мінімалістична, що цілком слушно (художник О. Вакарчук): молочного кольору тюль ненав’язливо оформлює, а радше одухотворює простір. Єдиний знак, вбудований у простір сцени, як лірична метафора всього цінного в нашому земному бутті, – пелюстки троянд, оспівані у творах Лесі Українки.

І найчарівніша принада вистави – музика композитора О. Шимка (концертмейстери В. Аскевич, Є. Горшков). Надривно-драматична, бентежна, щемливо пронизлива, місцями на межі фатальної пристрасті, – напрочуд точно й повною мірою віддзеркалює багатоголосся почуттів письменниці. Виникає бажання заплющити очі й затамовано слухати і співпереживати… Тож уже заради цієї чудової музики варто прийти на виставу. Тим паче, якщо вона лунає крізь призму життя й творчості геніальної поетеси.