Чи є вихід з матриці? «Пер Гюнт» – перезавантаження

Ангеліна Велика


Бути собою чи бути задоволеним собою? Як це, і в чому різниця? Як збагнути задум творця і здійснити його у своєму житті? Відповіді шукали у Національному театрі імені Івана Франка на прем’єрі вистави «Пер Гюнт».

Події розгортаються на старому рибному заводі, серед величезних металевих бідонів, тачок, понурих працівників, вбраних у сіру одежу. Художник Петро Богомазов тісно переплітає дійсність з казкою, вигадку з правдою, а ілюзію з реальністю. Так протягом вистави буденний завод поволі перетворюється на підземне царство тролів, русалок, загадкових міфічних істот.

Олександр Форманчук створює образ звичайного хлопця, що має велику мрію. Він відчайдушно вірить у себе, у те, що витримає усі випробування, які йому вготовані долею, залишиться собою за будь-яких обставин та виконає божественне призначення. Попри тягар героїчних завдань і випробувань на своєму шляху, Перу Гюнту притаманні всі людські слабощі, недоліки, страхи. Актор майстерно обігрує вікові зміни персонажа: від юнака до старого спустошеного діда. На початку його голос дзвінкий і веселий, постава граційна і легка. Світогляд зітканий з легенд, казок, бувальщин, де бачить він себе славним лицарем, переможцем, королевичем над усіма химерами та темними силами.

Та чи можна прожити життя, так ні разу не впавши? І де взяти сили, щоб піднятися знову? Адже доля кожному готує підступні пастки. Як не потрапити в них? Не спокуситися славою, грішми, владою? Не кожен зуміє встояти. І Пер Гюнт не виняток.

Спершу зовсім безпечно він спокушається на чарку, а потім – на жіночі чари, які все глибше й глибше затягують його на дно. Наївно думаючи, що гріха можна позбутися, досить лише струсити, як бруд з чистого одягу, і далі йти, він потрапляє у круговерть причин і наслідків своїх пороків. Карається за це, та ніяк не може вирватись із зачарованого кола. Наситившись сповна розпутним життям: жінками, грішми, мандрами, вже зовсім сивий, немічний та одинокий, збагнув, що змарнував свій вік, не був собою, а лише задовольняв себе, тобто своє его.

В передсмертному мареві бачить він двох янголів-охоронців, що оберігали його протягом життя: матір та кохану.

Образ матері – наскрізний у виставі. З нею він нерозривно пов’язаний. Саме вона сформувала казками, легендами та притчами життєву філософію сина. Це була своєрідна втеча від тяжкого злиденного життя у казку, мрію, чарівний світ. Виконавиця ролі Озе Олена Хохлаткіна грає маму, вправно балансуючи між зовнішньою суворістю та внутрішньою ніжністю. Низьким голосом вона сварить, гримає, повчає Пера, і в якусь мить переходить на високі ноти в співах-голосіннях, якими заколисує, замовляє, оберігає свою дитину від усякого зла.

Переймає материн спів кохана Сольвейг, яка з’являється в образі восьмирукої індуїстської богині в останні хвилини життя героя. Світлана Косолапова грає жінку, що зреклась себе заради коханого, молилась й вірила у нього все життя. За невиразною, спокійною зовнішністю: рудим волоссям, веснянками, тихим полохливим голосом та скромним характером, ховається істинна божественна природа жінки: вірна, чиста, покірна берегиня. Сольвейг, як образ чистоти, святості, любові, відроджує у серці Пера Гюнта втрачений зв’язок з Богом та повертає до самого себе.

Останнім акцентом у виставі є чергова прибиральниця рибного заводу, що вправно висмикує шнур електроприладу, ніби тим самим обриває життя Пера Гюнта і вимикає його з матриці нашого світу, чи то цифрової гри. Режисер Іван Уривський пропонує нам подивитись на цю історію як на імітацію віртуальної реальності, в якій герої є персонажами коміксу чи комп’ютерної гри. Протягом усього дійства звучать відповідні музичні акценти, немов звуки забутого тетрісу. Пластика акторів різка і нарочита, то занадто швидка, майже невловима, то, навпаки, уповільнена, немов зависає.

Що ж, якщо задуматись, можливо, і наш світ, в якому ми живемо, – велика комп’ютерна забавка, де кожен проходить свої рівні, школу, випробування, одержує бонуси, нагороди, чи програє. А хтось там за кулісами вправно натискає клавіші на клавіатурі і змушує нас грати.