Історія перемог вільних українців
Олександр Пантін
В часи війни і терору на теренах України багатьом нашим співвітчизникам довелося покинути рідний дім та вирушити на пошуки кращої долі. Так нині в Канаді існує одна з найбільших українських діаспор.
Документальний фільм Володимира Мули «Юкі» висвітлює історію людей, що досягли великого успіху в національній спортивній грі Канади – хокеї. Сценарій написав Микола Васильков – український телеведучий, спортивний репортер і журналіст. Над стрічкою працювали три роки, але підготовка та зйомка були в стані постійних далеких поїздок через США та просторами Канади, як зазначає сам режисер в бекстейджах до фільму. Взяти інтерв’ю у зірок-ветеранів хокею виявилося нелегким випробуванням, адже кожен з них має свій графік. Ця стрічка – третя у Володимира, в попередніх його фільмах «Американська мрія» та «Американська мрія: У пошуках правди» також ішлося про життя етнічних українців за межами батьківщини.
Національна Хокейна Ліга (НХЛ) має мільйони фанатів по всьому світу, а на знаменитому Кубку Стенлі викарбувано сотні імен переможців, серед них – 56 українських прізвищ. Але, забігаючи наперед, варто зазначити, що стрічка спрямована більше на історичні витоки зірок НХЛ, тому на їхні спортивні досягнення спрямовано менше уваги. Головні герої картини: Брюс Драйвер – переможець Кубка Стенлі у складі «Нью-Джерсі Девілс», Вейн Грецкі (Іван Грецький) – найкращий хокеїст усіх часів, чотириразовий володар Кубка Стенлі у складі «Едмонтон Ойлерз», Волтер Грецкі (Володимир Грецький) – батько канадського хокею, Джефф Чикрин – переможець Кубка Стенлі у складі «Піттсбург Пінгвінс», Джонні Буцик – дворазовий володар Кубка Стенлі у складі «Бостон Брюїнс», Едді Шек – чотириразовий володар Кубка Стенлі у складі «Торонто Мейпл Ліфс», Ерік Нестеренко – володар Кубка Стенлі у складі «Чикаго Блекгокс», Кен Данейко – триразовий володар Кубка Стенлі у складі «Нью-Джерсі Девілс», Орест Кіндрачук – дворазовий володар Кубка Стенлі у складі «Філадельфія Флаєрс», Руслан Федотенко – переможець Кубка Стенлі у складі «Тампа-Бей Лайтнінг» та «Піттсбург Пінгвінс».
За документальною стилістикою фільм побудований на почергових розповідях самими легендами хокею про своє коріння поряд з архівними документами та кадрами спортивних звершень героїв. Це стало результатом пошуків та співпраці авторів фільму з канадськими, українськими та американськими архівами. Інтерв’ю ветеранів хокею просякнуті ностальгією за минулими спортивними досягненнями та розповідями про своє походження. Історичні довідки надає й один із епізодичних героїв фільму, історик Роман Коваль. Деякі гравці складають цілі династії, як родинаДжеффа Чикрина, син якого грає нині за Арізонських койотів. А епізоди з життя Тараса Савчука, про які розповідає син легендарного голкіпера (воротаря) – Джері Савчук, стали зворушливою історією духу та спортивної жаги.
Тарас Савчук (канадці знають його як Террі Савчука) – один із синів вихідця з Галичини – Луї Савчука, який емігрував до Канади. На долю його родини випало чимало бід, але двоє його синів – Тарас та Михайло (Майк) – стали грати в хокей за місцеву команду. Через нещасний випадок та вроджену ваду серця старший син Михайло помер, та в його захисних обладунках Тарас Савчук відіб’є ще не одну подачу до воріт. Він продовжував грати в шкільних командах, аж поки його не помітив скаут з команди «Детройт Ред Вінгз». Через свій запал до гри легендарний голкіпер часто отримував травми, та буквально за день знову виходив на лід. Навіжений Террі ніколи не ухилявся від шайб, як справжній боєць, він приймав усі удари. Якщо нападник команди противника розстрілював його впритул, голкіпер, хіба що зневажливо кривився, мовляв, синці – то пусте у порівнянні з гіпсом. Саме його називали Юкі (Uke від Ukraine), таке прізвисько в Канаді та США мають вихідці з України. Тож Юкі опинився в команді Детройта, де замінив їх голкіпера Ґаррі Лумлі. Савчук відіграв за Детройт 6 ігор та повернувсь до Індіанаполісу, де до сезону 1951–1952 років, аби підвищити реакцію 100-кілограмового воротаря, генеральний менеджер Джек Адамс наказав Террі Савчуку скинути вагу. Той схуднув майже на 20 кг, і став ще більш схожий на злого та лютого звіра, що вселяв жах своїм опонентам на арені. Повсякчас спортсмен відчував тиск керівництва клубу «Ред Вінгз». Вимушено він грав день у день, не зважаючи на незліченні травми, адже «Детройт Ред Вінгз» не мала запасного воротаря. П’ять сезонів він надійно захищав ворота команди, пропускаючи рекордно мало шайб. Виступаючи за детройтський клуб, у складі команди Тарас Савчук виборов 1951-го нагороду, яку отримують найяскравіші гравці в своєму першому сезоні НХЛ. За спортивну кар’єру він виграв чотири призи найкращому воротарю – «Vezina Trophy». Террі тричі брав Кубок Стенлі (1952, 1954, 1955). Як розповідає один із оповідачів картини Келлі Груді (хокейний аналітик з Сі-Бі-Сі), за всі ігри «воротар номер один» Тарас Савчук отримав близько 400 швів на обличчі, адже він досить довго не носив захисної маски. Так було заведено в хокеї тих часів, проте, навіть коли маски ввели, Тарас не носив її, доки лікарі не перестали допускати його до гри без неї... У фільмі Володимира Мули є зворушливий епізод з сином та онуком відомого голкіпера. Вони мають однакове татуювання захисної маски Тараса Савчука-легенди Національної хокейної ліги.
Грецький та його батько Володимир, який, хоч і не грав у професійній лізі, але став справжнім батьком канадського хокею. Дідусь Володимира (Волтера) Грецького – Терентій Грецький – прибув лайнером до Нью-Йорка 1910 року. Сам же Волтер половину свого життя пропрацював на телефонну компанію з Ванкувера. Але в 1961-му його чекало два потрясіння – народження сина Вейна і найпотужніший удар струмом, який поклав молодого батька в кому на кілька днів. Коли Волт прокинувся, то зрозумів, що майже не чує на праве вухо. Через три роки під час першого тренування на задньому дворі Грецький-старший повертався до Вейна лівим боком, щоб розібрати писк малюка з-під шолома. Згодом, коли син вже гратиме в професійній лізі, Волтер піде на пенсію в 52 роки. Він став чудовим аналітиком гри та один з перших дав важливу пораду сину: «Думай не про те, де зараз шайба, а про те, де вона буде». В 2006 році вийшов канадський фільм «Розбудити Волтера»: він розповідає про те, як Володимир Грецький боровся за своє життя з тяжкими наслідками коми. Знімальна команда нашого ж фільму показує Волтера в його будинку, хоча це можна назвати залом слави хокею. Також ми бачимо, як нині батько кращого форварда в НХЛ проводить свій час з друзями та веде боротьбу з невиліковною хворобою Паркінсона. Життєлюбність Володимира та любов до хокею підтримують його й досі.
Іван Грецький міг не потрапити до фільму через проблеми з його агентом та бюджетом фільму. Але в останні дні зйомок Вейн Грецький згодився на участь, що стало великим успіхом для майбутнього фільму. Його незвичним елементом також є звукоряд, який містить суто діалектичні слова, притаманні мешканцям Західної України, на схожому діалекті говорять також деякі епізодичні герої фільму, як Мирон Биць – президент Української Спортової Централі Америки та Канади. Ці слова надають особливого колориту героям.
Картина має чудові історії героїв, операторські вирішення інтерв’ю, цікаве оформлення титрів та архівної інформації. Та сценарист, певно, мав проблеми з систематизацією матеріалу. Це пов’язано з тим, що сценарій не раз редагувався через нестабільність графіка ветеранів спорту та постійні виснажливі подорожі команди. «Юкі» не вистачає хронометражу задля послідовного викладу історії. Більшість розповідей швидко змінюють одна одну, і це створює прискорений темп фільму. Може скластись враження, що автори намагаються викласти всю інформацію одночасно. Також, окрім цікавих документальних кадрів теперішнього життя хокеїстів, фільм має кілька слабких постановочних сцен, що мали показати минуле героїв. Ці фактори інколи заважають зрозуміти, про що йдеться, з ними можна змиритись, лише коли фільм ознайомить нас з усіма головними героями.
Тож кому ця документальна стрічка припаде до смаку? «Юкі» – документальна картина, яка має чудових героїв, досить непогану зйомку, і в певних моментах вона на рівні найкращих зразків жанру. Але вона не має твердої розповіді. Фільм оглядово занурює глядача у світ зірок НХЛ, але багато розповість про історію досягнень наших співвітчизників за кордоном. Документальний фільм Володимира Мули для тих, кому вже відомі такі зірки, як Вейн Грецький чи Едді Шек, Тарас Савчук чи Кен Данейко, і одночасно непогана нагода для тих, хто тільки знайомиться зі світом швидкості, холоду та великих перемог.