Драматургія Матея Вішнєка, одного з сучасних румунських драматургів (проживає у Франції) – не частий, але почесний гість у репертуарі українських театрів. Зокрема, п’єса «Пригоди ведмедиків панда» успішно прописалась у репертуарі Творчої майстерні «Театр у кошику» (режисерка Ірина Волицька).
Матей Вішнєк – поет, драматург і прозаїк
румунського походження, найпопулярніший драматург сучасної Румунії та Франції,
лауреат численних театральних та літературних премій, майстерно володіє
найбільш складними прийомами постмодерної драми: «Поєднання рис
абсурдистського, реалістичного, магічного театру. Пошуки в жанрі короткої п’єси
(п’єса-дует, п’єса-монолог та ін.)»[1].
Першопрочитання малознаного в Україні «Уроку журналістики без лицемірства» на сцені театру ім. Юрія Дрогобича викликало закономірний інтерес. Монологічний текст, покладений в основу вистави, є власною версією румунського режисера Раду Гілаша за п’єсою Матея Вішнєка «Людина, з якої витягли зло». «Цей твір є філософською байкою та публіцистичним вимислом. Абсолютно жодна реальна людина не є мішенню для вигаданих ситуацій, окрім самого людства», – читаємо перед початком вистави напис на величезному чорно-білому екрані монітора. Він стане мінливим і єдиним альтер-его героя – Еріка Новіцкі – зіркового журналіста, та Пана Щура (обох персонажів гратиме Юрій Федчук).
На сцені – предметне середовище сміттєзвалища:
чорні пакети зі сміттям, які кидають з-за лаштунків, по центру – корпус від
старого телевізора, мішки з відходами та іграшками на батарейках, якими можна
буде керувати з пультів поза сценою. На екрані, що на заднику сцени, –
мінятимуться відеозображення: звукова доріжка (як внутрішній голос Персонажа),
брендові обличчя відомих тележурналістів та назви телеканалів ВВС, ТСН, 1+1,
реальні та графічно-ігрові
щурі, мікрофони, чорно-білі блохи на порожньому екрані (як збій у
відеосистемі)… Звук: дзижчання мух на смітнику, каркання птахів, звуки
сміттєвоза. Початок. На сцену виходить Ерік, він скрадається до центру,
дивиться у зал. На ньому – сірий халат, сірі шкарпетки, під колір шапка,
рукавиці без пальців. Надягає окуляри. Довірливо звертається до зали. – Добрий
день. Радий, що ви відгукнулися на запрошення прийтисюди, в це місце (показує
на сміттєзвалище), на сьогоднішній урок з журналістики. Ми опинилися в цьому
незвичному просторі завдяки мені, тобто... голосу, який проник у мозок Еріка
Новіцкі.Я не можу сказати точно, коли це все почалося. Те, що відчув Ерік,
набагато складніше, але за браком відповідного слова назву це огидою, коли я поступово
оселився в його голові, сам того не усвідомлюючи[2].
Своєрідність стильової манери драматурга М. Вішнєка: ігровий, інтригуючий, провокативний характер тексту, прагнення театралізувати головні для людства і кожної людини такі речі, як любов, смерть, війна, утопія, маніпуляція масовою свідомістю в «Уроці журналістики без лицемірства» акцентовані Р. Гілашем вправно і ненав’язливо. Нефабульний, філософсько-екзистенційний текст монологу режисер «розбиває» на різні смислово-жанрові акценти: Лекція №1, Лекція №2, Лекція №3 – позначені на моніторі телевізора… Акценти ці – в різній природі існування актора Юрія Федчука: зіркового, епатажного і стильного журналіста Еріка Новіцкі та загадкового і втаємниченого ПанаЩура (у всьому сірому).Режисер динамічно і легко вибудовує багатослівний текст автора невербальними дієвими акцентами на рівні підтексту в різножанровій природі існування актора: драма, фарс, публіцистика, ексцентрика, комедія… Актор легко долає ці межі, делікатно випитуючи, не порушуючи допустимих приватних «кордонів» глядача: «Які теленовини вам подобаються?», «Чому?»… В процесі цих взаємозмін глядач поступово поринає у магнетичний інформаційно-медійний полон таланту Еріка Новіцкі–Федчука. Коли вже не ти, твій мозок, а чарівна артистична вправність медіатора – маніпулятора – журналіста – інформаційного кілера панує над твоєю свідомістю, твоїм життям, вчинками, перетворюючи тебе самого (твого сусіда, соціум, націю?) на пожирача інформаційного сміття… По суті, чим тоді люди відрізняються від тих же щурів?!
Сучасні інформаційні війни з їх «вкидами», фейками, фб- «срачами», майстерно створені і фінансово забезпечені невидимим (але добре знаним) ворогом, масові соціальні збурення, вдало «підігріті» такими маніпуляторами (як наш Е. Новіцкі), активно змінюють сучасне життя сьогодні, впливаючи на наше завтра… Яким воно буде і чи настане взагалі? Як протистояти цій інформаційній війні і таким її вправним, чарівним, харизматичним маніпуляторам, як наш Герой? І чи взагалі це можливо? Яка перспектива чекає нас? Про все це – вистава дрогобичан.
– То що таке журналістика? Це форма планетарного шоу! Чистий адреналін! Хвилювання! Збудження! Сенсація! Видовище! Вистава! – запитує як шоумен у глядачів Федчук–Новицкі і сам же відповідає: –Що таке ранкові новини? Адреналін, збудження, сенсація, видовище! Що таке денні новини? Адреналін, збудження, сенсація, видовище! Що таке вечірні новини? Адреналін, збудження, сенсація, видовище! Шматочок страждань світу! Зразок жаху! Політ над невдачами людства! Дев’яносто відсотків будь-якого випуску новин – це перелік людського бруду, морального паскудства, насильства і боягузтва, цинізму та екзистенційного проносу, гниття й занедбаності, етичних шмарклів і громадянської катастрофи. Ось що таке хроніка поточних подій, ось що таке репортаж дня, ось що таке випуск новин… Ви добре чуєте? Це гімн, присвячений смерті, насильству, грошам, сексу і корупції![3]
Людина (у цьому випадку Журналіст), завдяки власному артистизму і таланту, здатна не лише досягати вершин медійної популярності, володіти умами і долями мас, вправно маніпулювати ними, а й настає момент, коли МАНІПУЛЯТОР сам стає ЖЕРТВОЮ… На моніторі телевізора з’явиться реальне фото Журналіста–Актора з кривавими ознаками насильницьких дій…
Насправді медіа-індустрії не потрібні
поінформовані люди, їй потрібні люди, які продовжують віддано споживати
інформацію. У жодному разі не варто плекати ілюзій. Не обманюйте себе. Ми
інформуємо людей у суспільстві споживання не для того, щоб вони врешті-решт
почали діяти, а для того, щоб вони залишалися байдужими і
неквапливими/пасивними[4].
Актуальна нині для нас інформація, чи не так,
панове? Думаймо.
[1] https://studfile.net/preview/10099094/page:4/
[2] Цитується за режисерським
примірником тексту «Урок журналістики без лицемірства» (Монолог за п’єсою
«Людина, з якої витягли зло») М. Вішнєка – Р. Гілаша.
[3] Там само.
[4] Там само.