Фільм «Під вулканом» Даміана Коцура – про родину, яка з туристів у дні повномасштабної війни стає біженцями, про зміну свідомості, сприйняття реалій свого і чужого, про драму власну, родини і драму українців.
Вітаємо нашого улюбленого актора театру і кіно Романа Луцького з успішною роллю! Свого героя він зіграв органічно. Та що там! Він не грає, а живе в цій історії. Непідкупно правдива міміка і голос, дуже гарно показано фактурність емоції і красу внутрішнього почуття як батька (розмова з донею перед від’їздом в Україну, на фронт).
Треба відзначити багату у виражальних засобах гру і партнерки актора – Анастасії Карпенко, також – Софії Березовської, що зіграла доньку героя. В цьому заслуга насамперед режисера Даміана Коцура, який зумів донести емоцію, психологізм переживань пізнання війни далеко від реальної війни, показав Європі, як війна розкоординовує, міняє свідомість через психологічний прояв, нерв людського, проте водночас залишає і цілеспрямованість, патріотизм в дії: батько убезпечує родину, а сам повертається в Україну, бо треба захищати свою землю.
Проте, якщо говорити про фільм аналітично, то не можна не помітити: сценарій – стихійний, де дається «посилання» епізоду і повна воля акторів. Це дає повну розкутість героїв – і це супер, але й багато зайвого у репліках діалогів; «обрубаний», а не «відкритий фінал»; операторська робота не завжди досконала (знято зі спини у невигідному ракурсі, без стабілізації, бо скаче камера, зокрема в машині), складається враження, що знімався фільм однією камерою, монтаж не завжди міняв плани… Звукове, музичне оформлення бажало би бути кращим, а також монтаж. Кількасекундний «чорний кадр» в переходах можна і добре ставити для переосмислення попереднього, а тут якийсь довгий, сіруватий, який рве фільм…
Проте, попри сказане, Даміан Коцур зумів зворушити глядача, змусив задуматися. Візьмімо хоча б ті паралелі символівсмислів, які доводять до сліз: рейс скасовано, сім’я сидить на горі валіз у драмі усвідомлення війни, а навколо світ веселиться, водить танок навколо них (символічно і багатозначно, правда?), або звуки салютів відлунюються в серці головної героїні звуками вибухів, і вона не може й не хоче того чути, закриває вуха; а сама назва – не з реального походу до вулкану, а вулкан тут прочитується у широкому розумінні слова, символізує отого страшного ворога – росію – для світу, який «спить», але в будь-який момент його можуть розбудити.
Режисер гідно, по-мистецьки включився у підтримку
України. Його голос – це голос Польщі, це її відчуття, бажання прийти на
допомогу. Тут вже простежуємо психологію мистецької спільної долі – і за це
дякуємо творцям фільму.