У 2024 році телеканал «Суспільне. Культура»
започаткував цикл документальних фільмів «Велика російська брехня», метою
якого, за словами творців, є «спростування наративів російської пропаганди»[1]. Один
із епізодів циклу під назвою «“Слово пацана” і “Брат-2”. Як Кремль пропихує
свій “рускій мір”» зосереджений на темі кіно та розповідає про кінематограф «як
майданчик для просування політичних інтересів Кремля, любов росіян до криміналу
та бандитської естетики 1990-х, а також про те, чому присутність росіян на
міжнародних кінофестивалях є також частиною імперіалізму»[2].
Кінематограф як нове явище у пантеоні мистецьких муз, що постало у ХХ столітті, завдяки своїй природі онтологічно задокументував цей час – його ментальність і матерію. ХХ століття стало епохою технічного прогресу, геополітичних катастроф і швидкого приросту населення світу від 1,6 мільярда до 6 мільярдів наприкінці століття. У цьому горнилі доби усім відомий засновник тоталітарної держави СРСР назвав кіно наймасовішим і найважливішим з мистецтв. Можливості кіно як інструменту для виховання та управління масами були помічені майже одразу. Дуже символічно нині звучать слова теоретика-авангардиста документального кіно Дзиґи Вертова: «Я – кінооко. Я створюю людину більш досконалу, ніж створений Адам, я створюю тисячі різних людей за різними попередніми кресленнями і схемами»[3]. Йшлося про кінообраз, однак його вплив на реальність перевершив очікування. Автори фільму «“Слово пацана” і “Брат-2”. Як Кремль пропихує свій “рускій мір”» пунктирно окреслили історичний контекст російського пропагандистського кіно з ранньорадянського періоду та порівняли з аналогічними тенденціями у кінематографі нацистської Німеччини. Та основну увагу тут зосереджено на 1990-х–2010-х рр., коли з радянських республік постали незалежні держави і які більшість наших сучасників ще пам’ятають. Що важливо, у цьому епізоді зафіксовано спогади свідків того періоду, котрі майже в один голос стверджують про те, що тоді для них ідеологічна омана – технологічність російського кінопродукту – не була очевидною, а здавалася майже нормою, адже росія увесь час вміло створювала павутину – мережу впливу на пострадянському просторі, міцно утримуючи домінування на медійних ринках новопосталих держав у своїх руках.
Окремим треком цього документального епізоду є тема про сплетіння української та російської кіноіндустрій. Російським впливом було пронизано все – аж так, що українська ідентичність розчинялась і принизливо маргіналізувалась за принципом «какая разница». Зйомки російського фільму «Матч» (2012) у Києві та в інших містах України яскраво ілюструють цю ситуацію, яка, попри Революцію Гідності, анексію Криму та окупацію частини Донбасу, залишалась актуальною майже донедавна – аж до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Творці циклу «Велика російська брехня» вірно зауважили, що росія відразу здійснювала свій вплив засобами агресивної політики, свідченням чого є самі кінообрази, що популяризувались назагал. Серед них «Брат» (1997) і «Брат-2» (2000) режисера Олексія Балабанова стали апофеозом і програмою реваншу російського неоімперіалізму – вірусними новелами його пропаганди. Ці тенденції були помічені деякими українськими аналітиками ще на момент виходу тих фільмів, проте тільки у 2015 році в Україні на рівні держави «Брат-2» був заборонений для демонстрування.
Не тільки в Україні, яка четвертий рік перебуває
під масованими обстрілами російських ракет і БПЛА, має сотні тисяч втрат серед
військових і мирного населення, а й у цивілізованому світі усвідомлення
інфікування російською пропагандою дається важко. Про це свідчить низка
ситуацій із допуском росіян та їхніх фільмів на провідні міжнародні
кінофестивальні майданчики, куди агенти країни-агресорки проходять під виглядом
«хороших русскіх», а насправді просувають подвійну мораль загарбницької
політики своєї держави. На цьому полі бою за уми ситуація покищо хистка і
непевна. Вочевидь, саме на українців долею покладено місію розвінчати великий
міф про російську культурну націю, який насправді маскує російську варварську
натуру з її амбіціями світової гегемонії. Самі ж українці тільки після
повномасштабного російського вторгнення, можна сказати, з коліс історичного
процесу, починають учитися бути собою, перебуваючи на межі варварського і
цивілізованого світів.
[1] Прем’єрний показ документального циклу «Велика
російська брехня» відбувся 17 березня. Першу серію проєкту можна було побачити
о 21:05 телеканалі Суспільне Культура та о 13:00 на ютуб-каналі Суспільне
Культура. - 8 березня 2024.
https://suspilne.media/culture/701298-premera-proektu-velika-rosijska-brehna-na-suspilne-kultura/
[2] ВЕЛИКА РОСІЙСЬКА БРЕХНЯ
#3. https://www.youtube.com/watch?v=TTzFh4W3E_8&list=PLa6RrfylRW7TRD1zQvPNQkuI9BJUPTPBh&index=10
[3] Цит. за: Гуидо
Аристарко. История теорий кино. М.: Искусство, 1966. С. 59.