«Сватання на Гончарівці» від часу своєї появи на початку ХІХ століття не сходить зі сцен театрів. А в 1958 році кіностудія ім. О. Довженка випустила іскристу комедію за цим твором Григорія Квітки-Основ’яненка. Його поставив режисер із дещо дивним прізвищем, нині практично забутий.
Режисер Ігор Федорович Земгано (Юцевич) народився у 1903 році в Петербурзі в родині художника Ф. А. Юцевича. Батько Федір Антонович був молодшим художником-мозаїстом Імператорського Мозаїчного відділення з 1899 року. На початку 1920-х Ігор приїхав в Україну, де в 1922–1925 роках навчався в Київській консерваторії. А вже у 1928 році закінчив режисерський факультет Одеського кінотехнікуму. До 1941 року працював режисером у театрах Харкова (1928–1934), Ленінграда (Новий театр, 1934– 1938), Одеси (1938–1941). Був режисером Київської та Одеської кіностудій (1941–1946, 1956). Режисерський дебют у кіно – «Бойовий кінозбірник № 11» (1942). У співавторстві з І. Ігнатовичем зняв фільм-спектакль «Українські мелодії» (1945). У співавторстві з С. Дерев’янським поставив фільм «Центр нападу» (1946).
З 1947 по 1957 рік він обіймав посаду головного режисера Театру музичної комедії в Києві й викладав у Київському інституті театрального мистецтва.
Збереглися спогади народної артистки України Тетяни Стебловської – представниці однієї з відомих театральних династій України. Вона згадує: «Батько був директором знаменитого театру, мама – примадонна. В квартирі бувало багато цікавих людей: Олег Борисов, Павло Луспекаєв. Збиралися актори оперети, російської драми. В одному будинку з нами (поверхом вище) жив режисер театру оперети Ігор Земгано та його дружина – Катерина Деревщикова, її ролі в кіно – Женя Олександрова («Тимур та його команда», 1940), Катінька («Кам’яна квітка», 1946), Лєна («Центр нападу», 1946) – була акторкою театру російської драми. Ми надзвичайно весело проводили час».
Вагомою роботою в кіно Ігоря Земгано можна вважати фільм «Сватання на Гончарівці» за однойменною п’єсою Григорія Квітки- Основ’яненка. Він сам написав сценарій і був режисером-постановником.
Цей фільм, за переказами, знімали біля Сосниці. Я почав шукати якісь свідчення щодо місця зйомок картини. Спочатку чогось певного знайти не вдавалося. Думалося: чи не Олександр Петрович Довженко, сам зачарований Десною та й усім Сосницьким краєм, порадив місце для зйомок фільму із чудовими краєвидами та гостинними працьовитими людьми? Справжньою несподіванкою стала інформація, що Ігор Земгано не просто був знайомий з Олександром Довженком, а й зіграв у його фільмі «Ягідка кохання» (ВУФКУ, 1926). Це – ексцентрична комедія, єдина в творчості Олександра Довженка. Він сам був автором сценарію і режисером. Знімалися в ній Мар’ян Крушельницький, Магарита Барська, Дмитро Капка та Ігор Земгано, який зіграв фотографа журналу «Весь світ». Тоді всі сумніви зникли.
Незабаром підтвердженням пошукових припущень стали фотографії, гречно надані В. В. Супруном – директором Сосницького краєзнавчого музею імені Ю. С. Виноградського. Серед інших була світлина, на якій зображена чимала група людей. Другий ліворуч Юрій Степанович Виноградський – видатний сосницький краєзнавець, засновник краєзнавчого музею, який зараз носить його ім’я. А посередині гурту – високий чоловік у сірому костюмі і білому капелюсі – режисер Ігор Федорович Земгано. Ліворуч на возі лежить кінокамера. Цікавий підпис у куточку фотографії: «м. Сосниця, 9/IX 1957 р». Тобто творча група зустрічалася із сосничанами напередодні дня народження Олександра Петровича Довженка!
Отож, натурні зйомки улюбленого народом фільму «Сватання на Гончарівці» відбувалися в Сосницькому районі, біля козацького села Волинка, якому виповнюється 500 років від дня першої писемної згадки, в урочищі Гончареве. Після цієї, справді помітної, тріумфальної роботи, яку переглядають і сьогодні, Земгано зняв ще художній фільм «Звичайна історія» (1960) та фільм-спектакль «Леся» (1962). У 1960 році Ігорю Федоровичу Земгано було присвоєно звання «Заслужений артист України».
Помер І. Ф. Земгано 12 січня 1967 року в Одесі.
Так були віднайдені окремі сторінки історії
людини цікавої творчої долі, про яку надто мало відомо. Біографія цього
непересічного діяча української культури, театру та кіно ХХ сторіччя, як і
багатьох інших його сучасників, ще чекає на свого небайдужого дослідника.