Журнал “Кіно-Театр”

«Має бути комплексне врахування зауважень та пропозицій суб'єктів кінематографії»

2025-02-02T16:53:20+00:00

Шановна Ларисо Іванівна, щиро дякуємо вам за увагу до роботи Ради з державної підтримки кінематографії України (далі – Рада). Поставлені вами питання були обговорені членами Ради на робочій зустрічі і вирішено надати наступні відповіді.

«Опіум для народу»: телемедійне задзеркалля в Україні під час війни

2025-02-02T16:56:27+00:00

В одному із нещодавніх дописів на своїй сторінці у Фейсбуку український кінорежисер Михайло Іллєнко зазначив: «Серед численних проблемних питань нашого кіно є питання не дуже популярні: що знімати? як знімати? для кого знімати? Сьогодні все інше. Інша країна, інше наше місце у світі». Загалом, так можна сказати і про українське мистецтво в цілому, перед яким повномасштабна війна ставить нові стратегічні завдання, адже мистецтво суб’єктивізує нас, наш національний контекст у зовнішньому світі, формує його ідентичність у своєму часі та організовує або щонайменше констатує напрями внутрішнього розвитку свого суспільства. Кіно у цьому зв’язку залишається тим медіатором, що має найбільший масовий вплив, а відтак потенційно здатне конкурувати з іншими чинниками, які формують соціальне тло, зокрема ідейно-психологічний стан суспільства.

Ярослав Пілунський

2025-02-02T17:43:00+00:00

Ярослав Пілунський – один із найвідоміших українських кінооператорів, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка (2018), заслужений діяч мистецтв України, в доробку якого, серед іншого, фільм «Брати. Остання сповідь», музичні кліпи відомих українських виконавців, документальний фільм «Перша сотня», перебуває на фронті з початку великої війни. За тиждень перед повномасштабним вторгненням він в Італії завершував роботу над стрічкою режисера Андреа Маньяні «Тривала втеча».

«Амбасадори» і «стипендіати»: театральна активність українців за кордоном

2025-02-02T19:29:55+00:00

Хто вони – актори і режисери, які виїхали з України у зв'язку з повномасштабною агресією й залишаються у своїй професії за кордоном, – запрошені артисти, стипендіати чужої культури чи амбасадори своєї? Це питання завжди було актуальним, наразі відповідь на нього є головним чинником нашої культурної спроможності. Із запрошеними драматичними артистами, яких одиниці (мовний бар'єр), – ситуація більш-менш зрозуміла, тож у цьому невеликому огляді згадаю тих «професіоналів», які «шукають себе» в зарубіжному театрі, й патріотів, які у несприятливих умовах несуть частку батьківщини в своєму серці.

Чому варто побачити «Да Вінчі»

2025-02-02T19:39:28+00:00

«Да Вінчі», документальний

Режисер Володимир Сидько

Генеральний продюсер Назар Борушок

Україна, 2024.

Фільм про те, як стають воїнами

2025-02-03T17:18:28+00:00

«Ми були рекрутами»

Режисер і сценарист Любомир Левицький

Оператор Євгеній Кирей

У фільмі знімались: Борис Савенко, бійці Дацик, Хата, Істок, Хельга, Схід, Док та ін.

Виробництво: Ukrainian Film Division, 2024

Захисники неба України

2025-02-03T17:30:05+00:00

«Захисники неба»

Режисер і оператор Іван Ясній

Продюсер Олександр Дріз

Міжнародний продюсерський центр ForPost, 2024

Образи письменників у фільмі «Будинок “Слово”. Нескінчений роман»

2025-02-03T17:45:16+00:00

Інтерес до Культурного Відродження, знищеного Сталіним і його сатрапами, в Україні відчутно зріс після того, як російські загарбники/карателі показали українцям і світові своє садистське обличчя. Слід віддати належне історикам літератури та мистецтвознавцям, які останні три десятиліття досліджують те Культурне Відродження. До речі, досліджують двома шляхами: одні – занурюючись у творчість, інших більше цікавить приватно-побутове життя письменників. Долучилися й телевізійники, створивши чимало передач і документальних стрічок, які показали на різних телеканалах і які можна знайти в інтернеті. До трагічних сторінок українського відродження звернувся і кінематограф. Документальна стрічка «Будинок “Слово”» Тараса Томенка з успіхом ішла в прокаті. Довгий час не сходить з екранів ігровий фільм цього ж режисера «Будинок “Слово”: нескінчений роман».

Свобода у спадок: «Марчелло Міо» Крістофа Оноре

2025-02-03T19:32:03+00:00

«Marcello Mio»

Автор сценарiю та режисер Крiстоф Оноре

Оператор Ремi Шеврен

У головних ролях: К'яра Мастрояннi, Катрiн Денев

Францiя, Iталiя, 2024

Хроніка смерті жіночої душі у «довгому Середньовіччі»

2025-02-03T19:47:54+00:00

«Лазня диявола»

Режисери і сценаристи Северін Фіала, Вероніка Франц

Оператор Мартін Ґшлахт

У ролях: Аня Плашг, Марія Гофштеттер, Давід Шайд, Біргіт Мініхмайр та ін.

Австрія, Німеччина, 2024

Медійній сфері – бюджет незмінний, на книги і кінофільми – втричі менший

2025-02-04T20:39:36+00:00

У проєкті бюджету на 2025 рік передбачено зменшення коштів на культурну сферу та кіновиробництво, натомість більшість видатків на медійну сферу залишилися на рівні минулого року, а по деяких бюджетних програмах зросли. Фінансування Держкіно знизилось порівняно з 2024 роком утричі, Українського інституту книги – більш ніж удвічі, істотного скорочення зазнали Український культурний фонд та Український інститут.

Актуальні проблеми української кіноіндустрії

2025-02-04T20:44:12+00:00

На 3-му пленумі НСКУ (6.11.2024) виступив новий очільник Ради з державної підтримки кінематографії – державного органу виконавчої гілки влади України – Андрій Осипов (директор Одеської кіностудії). Він розповів, що Рада на перших своїх засіданнях розглянула скарги щодо рішень попередньої Ради, прийняла ухвали щодо вдосконалення правових моментів власної діяльності.

«Український театральний костюм XX–XXI ст. Ідентичність, контекст, ландшафт»

2025-02-05T08:29:28+00:00

24 вересня артцентр «Дзиґа» відкрив виставку робіт українських художників XX століття, які зробили великий внесок у розвиток українського мистецтва, зокрема Вадима Меллера й Анатоля Петрицького, які на початку XX століття були одними з найяскравіших українських митців авангардистів. В експозиції – підбірка рідкісних фото їхніх костюмів.

Театральна прем’єра за творами Василя Стефаника

2025-02-05T08:33:11+00:00

На Новій сцені Національного театру ім. Лесі Українки відбулася прем’єра вистави «Стефаник. Новели» за творами Василя Стефаника. Її присвятили Дню писемності та української мови. Василь Стефаник – видатний майстер соціально-психологічної новели.

«Паростки»: театр можливостей

2025-02-05T08:38:02+00:00

2001 року Віталій Любота створив перший в Україні Народний аматорський театр-студію «Паростки», де грають люди з особливостями: ментальними, опорно-руховими, аутизмом, синдромом Дауна, різними формами ДЦП чи постінсультними парезами тощо.

«Олександр Довженко: цифрова колекція»

2025-02-05T08:55:01+00:00

В Україні запустили онлайн-проєкт «Олександр Довженко: цифрова колекція» до 130 річниці від дня народження кінорежисера і письменника, про що повідомили на сайті Центрального державного архіву музею літератури і мистецтва України.

Космічні фантазії по-українськи

2025-02-05T08:59:08+00:00

Для дебютної стрічки Павла Острікова «Ти – Космос» продюсерська компанія ForeFilms створила складні декорації у павільйонах ДП «Національна кінематека України»: аніматронік-робота, який самостійно рухався в кадрі, концепти корабля й інтер’єрів, щоб показати всі космічні сцени дійсно «космічно». Знімати почали у 2021 році. До продюсерів картини Володимира та Анни Яценків доєдналися бельгійські продюсери.

«Сімейний альбом» в кінотеатрах з 21 листопада

2025-02-05T09:02:57+00:00

Документальна стрічка «Сімейний альбом» Марини Ткачук висвітлює унікальні кадри геноциду українців – від Голодомору до сьогодні. Через родинну історію австрійського інженера Александра Вінербергера, який у 1933 році таємно сфотографував жертв Голодомору в Україні, та його правнуки – британської фотохудожниці Самари Пірс – «Сімейний альбом» показує, що єдиною справжньою причиною війни росії проти України є незмінне протягом століть прагнення російської імперії та її наступників знищити український народ і його ідентичність.

Переможці кінофестивалю «Молодість»

2025-02-05T09:06:38+00:00

Гран-прі цього року дістався фільму «Медовий місяць» Жанни Озірної. «Скіфського оленя» як найкращий фільм національного повнометражного конкурсу одержала стрічка Марини Вроди «Степне». За словами журі: «Цей фільм відображає реалії сьогодення в українських селах. Він демонструє неймовірну увагу до деталей, майстерний атмосферний сторітелінг та блискучу операторську роботу. Кожен кадр ретельно відібраний і підсилює значущість режисерської роботи. Це гостре дослідження ідентичності, пам’яті та зв’язків, яке глибоко резонує з аудиторією».

«Куленепробивні янголи»

2025-02-05T09:09:24+00:00

Серед проєктів, які брали участь у мистецькому конкурсі на виробництво документальних фільмів у категорії копродукції Суспільного ТБ, «Куленепробивні янголи» Івана Яснія – копродукція зі швейцарською компанією. Фільм розповідає про бойових парамедиків. Серед героїв цієї історії – британський студент-фармацевт Фінн, який займається поставками в Україну автомобілів та інших необхідних речей для медиків на фронті, бойова медикиня Дарина, швейцарський лікар українського походження Матей, який приєднується до реабілітації військових.

«2000 метрів до Андріївки»

2025-02-05T09:12:09+00:00

Режисер Мстислав Чернов і фотограф документаліст Олександр Бабенко 2023 року під час контрнаступу йшли за військовими 3-ї штурмової бригади. «У час, коли вирішується доля та майбутнє України, для мене важливо показати перспективу солдатів. Тих, хто віддав своє життя, та тих, хто продовжує боротися. Фільм створений для того, щоб помістити глядача прямо на поле бою, поряд з військовими, щоб побачити й відчути їхній досвід і те, як це – бути там», – каже Мстислав Чернов. У січні фільм покажуть у конкурсі Міжнародного кінофестивалю незалежного кіно "Санденс".

Скарб волі

2025-02-04T20:33:11+00:00

4 липня Вічність прийняла Ніко…

До тексту, який я наразі представляю на суд читача, мені було дуже складно приступити. Режисер, театральний художник, артист і модельєр у перші дні великої війни доєднався до 116-ї бригади ТрО, став кухарем і готував їжу для воїнів. А доти його спектаклі були непересічними подіями в театральному житті різних регіонів України: «Парфюмер» за П. Зюскіндом на кримській сцені (2004), «Фігаро» П-О. Бомарше в Миколаєві (2016), «А хай то качка копне» Марти Ґушньовської в Тернополі (2020). Але найкращим своїм спектаклем Ніко Лапунов вважав «Великий льох», який він поставив у Полтавському театрі ляльок, де з 2019 р. був головним режисером.

Фільми Кіри Муратової 1990-х: між надією і ностальгією

2025-02-04T17:30:37+00:00

1990-ті роки – пороговий етап в історії України. Після проголошення Незалежності українське суспільство переживало історичний оптимізм і водночас сумніви через політичну невизначеність, економічну кризу й соціальні виклики. Переважна більшість українського суспільства сподівалася на швидкі позитивні зміни в незалежній державі. При цьому, колективна пам’ять була поляризованою, і радянські міфи все ще мали силу. Строкатість суспільних оцінок доби й очікувань відбилася й у мистецьких пошуках українських режисерів того часу, зокрема Кіри Муратової.

Другорядні люди як діагноз

2025-02-04T17:45:26+00:00

Творення фільмів для Кіри Муратової було потребою і покликанням, на чому вона сама не раз наголошувала. Якщо в 1990- х вона працювала в французькими («Чутливий міліціонер») та російськими («Захоплення», «Три історії», «Чеховські мотиви») кіновиробниками, то вже на зламі 1990-х і 2000-х могла розраховувати тільки на рідну Одеську кіностудію. То був період, важкий для українського кінематографа, та й для економіки загалом, але, коли уряд очолив Віктор Ющенко, кошти для українського кіно почали виділяти. 2001 року Муратова почала знімати фільм «Другорядні люди». Цьому передувала ретельна підготовка до «імпровізацій» на знімальному майданчику. Режисерка запросила акторів, які знімалися в її попередніх фільмах, – Наталю Бузько, Сергія Четверткова, Жана Даніеля, Миколу Седніва, Філіпа Панова й Уту Кільтер.

Кіра Муратова в західному кінознавстві, або Проблема російськомовної української кіноспадщини

2025-02-04T19:44:00+00:00

Кіра Муратова... Одна зі знакових постатей не лише українського, а й східноєвропейського кіно. Проте, яким би парадоксальним це не видавалося українському глядачу, Кіра Муратова лишається кіноіконою переважно на просторах Східної Європи, на Заході ж вона відома значно менше, ніж на те заслуговує. Яскравий приклад: ще у 2020 році Тільда Свінтон звертала увагу громадськості на те, що режисерка з унікальним творчим стилем досі не одержала належного міжнародного вшанування, і закликала включити її мистецьку спадщину до світового кіноканону.

Одеський фронтир: особливості опанування причорноморського часу і простору

2025-02-04T20:02:48+00:00

Фронтир – це територія на межі двох цивілізаційних, соціокультурних систем. Однією з особливостей такої території є її недостатня, а то й просто відсутня інтегрованість в державні структури. На жаль, подібних зон в Україні завжди вистачало, що стало однією з проблем молодої Української держави. Відтак не дивно, що у вітчизняному кіно ця проблематика набула, упродовж останніх років, особливої гостроти. Саме з цієї точки зору пропоную поглянути і на фільми Кіри Муратової.

81-й Венеційський кінофестиваль: оптимізм волі

2025-02-03T20:14:30+00:00

Навряд чи 81-й Венеційський кінофестиваль запам'ятається значною кількістю шедеврів. З іншого боку – жоден фестиваль світу не зміг би похвалитися більшою, ніж цьогоріч їх було у Венеції кількістю оригінальних стрічок. Тому різноманітні судження щодо «невиразності» основної програми й «компромісності» оцінок журі (за очільництва Ізабель Юппер) виглядають радше снобізмом та поверховістю. Незважаючи на те, що небагато картин нинішніх кінофестивалів залишають слід в історії кіно або запам'ятовуються, серед продемонстрованих на острові Лідо є й такі, які хотілось би «забрати з собою», утримувати в пам'яті, допоки щось яскравіше не з'явиться на горизонті. Отже – декілька, на мій погляд, цікавих стрічок, – більшість з яких відзначені призами фестивалю.

Леся – це любов: про 28-ий конкурс імені Лесі Українки у Луцьку

2025-02-03T20:24:13+00:00

Ще у досить по-осінньому теплому Луцьку та Колодяжному відбувся XVIII Всеукраїнський конкурс професійних читців ім. Лесі Українки. Для нього, заснованого Спілкою театральних діячів у 1996 році, з 2014 року домом став Волинський театр ляльок, який узяв на себе місію співорганізатора. 2024-го захід пройшов 22–23 жовтня за підтримки Департаменту культури молоді і спорту Волинської ОДА, Луцької міськради, Волинського національного університету ім. Лесі Українки, Садиби Косачів і ПРАТ «Едельвіка».

Театральне Закарпаття

2025-02-04T13:39:01+00:00

Кирило Душин (н. 1981, Харків) – випускник Харківського національного університету мистецтв ім. І. Котляревського (кафедра режисури драматичного театру, 2010 рік). Поставив вистави: «Голомоза співачка» Е. Іонеско (Харків, 2016), «Готель "Каліфорнія"» (Харків, 2016), «Янгол на зв'язку» О. Михайлова (Харків, 2017), «Стриптиз» С. Мрожека (Харків, 2017), «Хто боїться Вірджинії Вульф» Е. Олбі (Харків, 2019), «Дві панянки у бік півночі» П. Нотта (Харків, 2020), «Дівич-вечір, або Як ти там» А. Менчелла (Мукачево, 2022), «Академія сміху» К. Мітані (Мукачево, 2023), «Наснись мені!» К. Малиніної (Мукачево, 2024).

Резонанс культур: Україна – Ісландія

2025-02-04T13:44:12+00:00

З киянкою Оленою Кожухаровою, ісландцем Аусгейрдом Сігурвальдссоном та львів’янином Ярославом Павлюком – організаторами українського театрального колективу в Рейк’явіку – ми зустрілися після вистави «Острів мого серця», показаної в Національному університеті Ісландії. Вистава за п’єсою Тетяни Лозіної рефлексує початок повномасштабної війни в нашій країні. Основний конфлікт будується на протиборстві Змії сумніву-обману-страху та Ангела віри-надії-любові. В центрі – маленька дівчинка, яка з початком війни втрачає цілий світ, однак її свідомість знаходить притулок у світі фантазії, де кожен, хто не лякається, стає переможцем. Маленькі та дорослі актори бачили війну на власні очі, й це надало виставі особливо щемливого звучання.

Захар Шадрін – обранець Голлівуду

2025-02-04T14:59:06+00:00

На його місці міг би бути будь-хто з сучасних українських акторів (за останнє десятиріччя в українському кіно розкрилося немало талантів), але доля в особі Давида Шарона обрала саме його, Захара Шадріна.

Від «Байконура» до фільму про базові цінності нашого війська

2025-02-04T16:51:45+00:00

Режисер і кінооператор Ангел Ангелов – з творчої сім’ї письменників. Мама скерувала його до аудіовізуальних мистецтв, тож він закінчив відділення режисури в Інституті екранних мистецтв КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. Досліджує урбаністику з 2015 року. Його ім’я стало відомим завдяки фільму «Байконур. Вторгнення» (2020). Це був екстрім, неймовірна пригода, на яку наважилися Ангел Ангелов та Дмитро Громов – руфери, дігери, урбаністичні дослідники.

Марина Клімова: «Я закохана в театр, де працюю»

2025-02-04T14:55:45+00:00

Марина Клімова (н. 1991, Одеса) – українська акторка театру і кіно. Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І. Котляревського (курс Олександра Могили, Ангеліни Філіппової). З 2011 по 2014 рік – акторка Харківського академічного драматичного театру, з 2014-го – Одеського музично-драматичного ім. Василя Василька. Ролі: Агафія в «Одруженні» Гоголя, Стелла у «Прекрасному рогоносці» Фернана Кроммелінка, Марічка в «Тінях забутих предків» Михайла Коцюбинського (реж. усіх Іван Уривський) та ін. З 2020-го – в Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Грає у виставах: «Дім» Ніколи МакКартні (Джо, реж. Тамара Трунова), «Моменти» Марини Смілянець (реж. Маттео Спіацці), «VIÑO» (автор і реж. Євген Корняг), «Погані дороги» Наталки Ворожбит (Юля, реж. Тамара Трунова), «Море... Ніч... Свічки...» за п’єсою «Це величне море» Йосефа Бар-Йосефа (Пніна, реж. Едуард Митницький, кураторка поновлення Тамара Трунова), «Отелло» Шекспіра (Дездемона, реж. Оксана Дмітрієва), «Ha*l*t» (Офелія, авторка і реж. Тамара Трунова) та ін. Закордонні проєкти: «Хлібне перемир’я» Сергія Жадана в театрі Alte Kaserne в Ландсгут, Німеччина (реж. Markus Bartl, Philipp Kiefer), «Ha*l*t» у берлінському Deutsche theatre (авторка і реж. Тамара Трунова), «Зелені коридори» Наталки Ворожбит в Мюнхенському театрі Kammerspiele (реж. Jan-Chrisfoph Gokkel), «Листівки зі Сходу» Павла Ар’є в берлінському Театрі Шаубюне (реж. Стас Жирков). Знялася у фільмах «Тарас. Повернення» Олександра Денисенка (покоївка, 2019), «Погані дороги» Наталки Ворожбит (Юля, 2020), «Цензорка» Петера Керекеша (Леся, 2021) та короткометражці «Ти в порядку?» Наталки Ворожбит (молода жінка, 2022).