Журнал “Кіно-Театр”

Іван Миколайчук: сценічне першопрочитання

Ольга Руданець — 2025-05-01

«Чиста дошка» за твором Івана Миколайчука

Авторка інсценізації та режисерка Людмила Скрипка

Художник Андрій Александрович-Дочевський

Пластичне вирішення Мирослави Воротняк

В ролях: Олександра Філімонова, Галина Геник-Угорська, Марія Катеринчук

Коломийський обласний український драматичний театр ім. Івана Озаркевича, 2024

Сергій Стрельников і його непереможний Довбуш

Лариса Іванишина — 2025-05-01

Сергій Стрельников (н. 1979) – український актор театру і кіно. Після закінчення школи у селі Ставища на Київщині вступив до Київського училища культури на факультет «режисура масових дійств». 2003 року закінчив акторське відділення КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (курс Миколи Рушковського). Коротко працював у Київському ТЮГу, а потім – у театрі «Ательє 16». Театральні роботи: МаттіасМонета у «Тригрошовій опері» Б. Брехта, Олекса у «Тому, хто з неба впав», Поццо у «Чекаючи на Ґодо» Беккета, Казанова у «Казанові» за п'єсами Марини Цвєтаєвої «Пригода» і «Фенікс»; Паріс у «Ромео і Джульєтті» В. Шекспіра. Знявся у більш як півсотні серіалів, зокрема, в головних ролях у серіалах українського виробництва: «Диво за розкладом» (2016), «Лікарка за покликанням» (2024), «Тут і тепер» (2024) та ін. Зіграв головну роль у фільмі Олеся Саніна «Довбуш» (2023).

Бажання перемагати: Аль Пачино – 85

Юлій Швець — 2025-05-01

25 квітня 2025 року виповнюється 85 років з дня, коли в Нью-Йорку в сім’ї італоамериканців Рози й Сальваторе народився хлопчик на ім’я Альфредо Джеймс Пачино. Через два роки подружжя розлучилось, батько переїхав в інше місто, й хлопчик, що жив у бідному кримінальному районі, почав переймати закони вулиці. В шкільному віці Аль Пачино прагнув стати професійним бейсболістом, однак уже тоді отримує прізвисько «актор»: він активно проявляє себе в шкільному драмгуртку. В 17 років через відсутність успіхів його відраховують зі школи, він не знаходить спільної мови з матір’ю й іде з дому. Далі – кілька років «школи життя» (працював на низькооплачуваних роботах, у тому числі – посильним, офіціантом, прибиральником, листоношею), щоб заробити гроші на навчання в акторській школі – він остаточно вирішив присвятити своє життя акторству.

Олександр Денисенко: « Я показав Тараса Шевченка, який переміг у двобої з російською армійською машиною»

Ольга Дубовик — 2025-05-01

Два покоління творців українського кіно з родини Денисенків пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка. Батько, Володимир Терентійович Денисенко, зняв глибоко національний фільм «Сон». А син – Олександр Денисенко – створив фільм «Тарас. Повернення». Саме з ним наша розмова про спадкоємність.

Валерій Шалига: «Продюсерам дешевше осучаснити твір, ніж морочитися з історичними костюмами…»

Лариса Брюховецька — 2025-05-01

– Нині в українському кіно невеликий інтерес до літературної класики, можна припустити, що режисери не дуже з нею обізнані. А в нечисленних випадках їх появи на екрані («Украдене щастя» 2008 року або недавні: анімаційна «Мавка», телесеріал «Спіймати Кайдаша»), коли в назві фігурують імена з літературних творів, панує тенденція до їх осучаснення. Як ви ставитесь до такої тенденції?

– Цікавість українського кінематографа до української класики, на жаль, не є пріоритетною і дуже слабка, якщо не сказати, відсутня. Власне, за останні 10 років можу назвати лише «Захар Беркут» Івана Франка (режисера Ахтем Сеітаблаєв) і ось «Діло Безп’ятого» Івана Карпенка-Карого. Якщо мені не зраджує пам’ять, це єдині фільми, якщо говоримо саме про екранізацію в кінематографі.

Воєнні будні тилу: «Час підльоту» Віталія Манського

Анастасія Канівець — 2025-05-01

«Час підльоту»

Сценарист і режисер Віталій Манський

Оператор Роман Петрусяк

У фільмі знялися: музиканти військового оркестру Національної академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного, львівські гробарі, жителі Львова.

Латвія, Чехія, Україна, 2025.

Негучна, але надійна пам’ять про Сергія Лисецького

Лариса Брюховецька — 2025-05-01

Як виникає симпатія між людьми? Можна назвати немало чинників: і спільність світогляду, життєвих настанов, професійних інтересів. Але це буде неповний перелік, адже існує невловима субстанція, що не піддається визначенню. Симпатія може виникнути відразу, а може поступово, так би мовити, в процесі спілкування. Не пригадаю, за яких обставин почалися наші бесіди, і взагалі, як ми познайомилися безпосередньо (як оператора відомих фільмів я знала Cергія Опанасовича, відколи почала досліджувати українське кіно). Так чи інакше, кінооператорська школа в Україні привернула до себе увагу ще з феномена «Тіней забути предків» із вражаючими кульбітами камери молодого Юрія Іллєнка.

«Харків! Харків!»

Юлій Швець — 2025-05-01

В 90-ті роки, будучи студенткою філологічного факультету Харківського державного університету, Світлана Олешко разом з однодумцями – студентами театрального вишу та молодими акторами – почала «театральну розбудову» міста з поезій авторів Розстріляного Відродження, зокрема, Миколи Хвильового, а також шістдесятника Василя Симоненка. Згодом на імпровізованому театральному майданчику зазвучали тексти її чоловіка Сергія Жадана («Червоний Елвіс»), Оксани Забужко («Планета Полин») та інших українських авторів.

«Небилиці» Івана Миколайчука у світлі традицій Українського січового стрілецтва

Ольга Ямборко — 2025-05-01

У 1983 році Іван Миколайчук створив кіносценарій «Небилиці про Івана Калиту, знайдені в мальованій скрині з написами» про такого собі сільського філософа- «сміхованця» й мандрівника, котрий втрапляє у різноманітні історії й сам каже про призначену йому автором місію: «Отаке я маю прокляття на собі, що поки світ не стане Світом, а кривда – Правдою, у нім я мушу сновигати поміж люд і розвидняти всякий блуд!»

Львівські стежки Богдана Ступки

Оксана Палій — 2025-05-01

Богдан Ступка ще при житті став легендою. Зрештою, в нас є мало митців у царині кіно та театру, які б мали такий розмаїтий, упізнаваний творчий доробок, як він. Тож не дивно, що життєпис відомого актора докладно і в різних варіаціях зафіксований у книжках, альбомах, буклетах і статтях. Як у наукових дослідженнях, так і популярних виданнях. Є також низка документальних фільмів про нього, як прижиттєвих, так і вже після відходу актора. Відтак, ще одна стаття навряд чи щось може додати нового до такої маси публікацій.

Психлікарня як метафора тоталітаризму

Лариса Іванишина — 2025-05-01

«БожеВільні».

Автори сценарію Ксенія Заставська, Олександр Гласенко, режисер Денис Тарасов, оператор Євгеній Кирей, консультант – лікар-психіатр Семен Глузман.

Продюсери: Валерія Іваненко, Артем Колюбаєв, Тарас Босак. В ролях: Костянтин Темляк, Ірма Вітовська, Сергій Калантай, Остап Ступка, Віталій Салій, Наталія Бабенко, Андрій Мостренко, Павло Костіцин, Сергій Кисіль, Анастасія Пустовіт, Дмитро Олійник, Євген Черников, Олег Стефан, Артем Мартинішин, Олесь Каціон, Олег Стальчук, Віктор Жданов.

ТОВ «Спільна перемога продакшн», Film.ua Group, Національна кінематека України, Mountain Bear Production за підтримки Держкіно. Україна, 2023.

Синдром нестачі

Олександр Саква — 2025-05-01

Давній жарт. В магазині дві черги за новорічними прикрасами. Перша – нескінченна, в іншій – єдиний покупець. Він запитує продавчиню: «А чим ваші іграшки відрізняються від тих, за якими не достоїшся?» – «Нічим, – каже та, – однак від моїх – жодної радості». Цей присуд, власне, й описує емоційний залишок від кінострічок, що нам належить розглянути. В чому ж тоді сенс аналізу? В проясненні пасток, в які втрапили автори фільмів, а з ними й глядачі, що прагли вартісної кінореальності.

Дні українського кіно в Римі

Юлій Швець — 2025-05-01

Свято українського кіно в Римі, організоване Українським інститутом спільно з Держкіно, вже три роки радує українських римлян. Цього року в малій залі кінотеатру «Саsa dell Cinema» на віллі Боргезе недоставало вільних місць. Однак кілька фільмів, що демонструвались у великій залі, не викликали цікавості глядачів, що змусило задуматись над дивними інколи підходами наших кінорежисерів до відображення сучасних українських реалій.

«Степне»: застиглий час українського села

Анастасія Канівець — 2025-05-01

«Степне»

Сценаристи: Кірілл Шувалов, Марина Врода

Режисерка Марина Врода

Оператор Андрій Лисецький

У ролях: Олександр Максяков, Олег Примогенов, Ніна Антонова, Радмила Щеголева та ін.

Україна, Німеччина, Польща, Словаччина, 2023.

Есхатологічний меседж Акі Каурісмякі («Опале листя»)

Сергій Марченко — 2025-05-01

Фільм «Опале листя» (2023) Акі Каурісмякі минулої осені було показано в Україні, і нещодавно – у Червоній залі Будинку кіно. Після перегляду можна було почути схвальні репліки: «Не шкодую, що знову переглянула цей фільм», «Чудова картина, без аудіовізуального сміття»…

Годинник професіонала: не час помирати (в очікуваннi нового Бонда)

Юлій Швець — 2025-05-01

«Агент 007. Не час помирати» (No Time To Die)

Сценарiй: Джон Логан, Нiл Первiс, Роберт Уeйд, Фiбi Bоллер-Брiдж

Режисер Кері Фукунага

Оператор Хойте Ван Хойтема

Композитор Ганс Цiммер

В головних ролях: Дeнiел Крейг, Рамi Малек, Леа Сейду, Крiстоф Вальц

Велика Британія, США, 2021.

Альбом-колаж до 100-ліття кінорежисера

Ігор Кручик — 2025-05-01

Презентація цієї книги відбулася у грудні 2024-го року в столичному Будинку кіно. Й усі, хто йшов на імпрезу, могли бачити великий портрет Сергія Параджанова у панорамному вікні. Ні, то був не рекламний постер. Так закрили нещодавно розбите скло: оселя кінематографістів постраждала від уламків збитої російської ракети. Життя наше бентежне у рік 100-ліття Параджанова витворило символ, мало не середньовічний – співставний з тими, які фільмував сам він, наприклад, у «Легенді про Сурамську фортецю». Символ війни як антикультурного жахіття. І митця, який загоює собою поранене суспільство.

«Сімейний альбом» – в Європарламенті та Раді Європи

Редакція — 2025-05-01

У Європарламенті та Раді Європи відбулися спеціальні покази документальної стрічки «Сімейний альбом» українки Марини Ткачук. У Страсбурзі стрічку про Голодомор, геноцид і сучасну російсько-українську війну представили режисерка Марина Ткачук та головна героїня Самара Пірс. Покази відвідали євродепутати, українські та європейські політики, представники української діаспори у Франції.

Дві українські стрічки у Лінкольн-центрі

Редакція — 2025-05-01

Відомий режисер Роберт Еґґерс у рамках своєї добірки «Заклинання “Носферату”: Роберт Еґґерс представляє» показав дві українські кінострічки. Покази відбулися з 5 по 9 лютого у Лінкольн-центрі в Нью-Йорку. 6 лютого представлено «Вечір на Івана Купала» Юрія Іллєнка (1968), 7 лютого – дебютний фільм Сергія Параджанова «Андрієш» (1954).

Іспанці дивилися українські фільми

Ольга Скоморощенко — 2025-05-01

Протягом жовтня 2024 року в іспанській Саморі, столиці однієї з дев’яти провінцій Кастільї і Леону, щотижня в Державній публічній бібліотеці міста відбувалися покази. Першим став «Додому» (2019) Нарімана Алієва, потім «Терикони» (2021) Тараса Томенка, «Мої думки тихі» (2019) Антоніо Лукіча, і на завершення – «Домашні ігри» (2018) Аліси Коваленко.

Актор і воїн Євген Авдєєнко

Редакція — 2025-05-01

Актор Євген Авдєєнко (н. 2 лютого 1984, Суми) – український актор театру і кіно. Після закінчення 2005 року КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого майже двадцять років виходив на сцену На ціонального театру ім. Лесі Українки та Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Знімався в серіалах «Ворожка», «Біля причалу», «Дзвонар», «Шлях поколінь», у кінофільмі «Черкаси». Заслужений артист України. Після початку повномасштабного російського вторгнення Авдєєнко (позивний Авдєй) долучився до лав захисників України. Воював у Третій штурмовій на Запорізькому, Авдіївському та Бахмутському напрямках. Нагороджений у 2023 році нагрудним знаком «Золотий хрест» від головнокомандувача Збройних сил України.

На війні загинув Яків Ткаченко

Редакція — 2025-05-01

Яків Ткаченко (н. 2 лютого 1979, Дніпропетровськ) – український актор театру і кіно. Закінчив місцевий театральний коледж за спеціальністю актор драми. До 2019 року працював у Дніпропетровському театрі російської драми ім. Максима Горького (нині – Дніпровський театр драми та комедії). 2011 року вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого на режисуру драми. У 2020–2021 роках – в Дніпровському театрі ім. Тараса Шевченка. Дебютував у кіно в 2003 році. Найбільш відомий за ролями у фільмах «Червоний», «Припутні», «Ціна правди», «Безславні кріпаки» та «Довбуш». Одну з останніх своїх ролей зіграв у серіалі «Перевізниця».

В Японії видали антологію про українське кіно

Редакція — 2025-05-01

Японське видавництво Publib випустило антологію «Українське кіно: повний путівник», повідомило посольство України в Японії. Автор – Юджі Каджіяма. У книзі – базові відомості про кіно, кадри й афіші фільмів, які зняті на українських кіностудіях або українськими режисерами від доби німого кіно й до сьогодні.

Відкрито меморіальну дошку Василеві Стусу

Редакція — 2025-05-01

У Святошинському районі Києва відкрили меморіальну дошку поету та дисиденту Василю Стусу. В будинку по вулиці Чорнобильська, 13а, він мешкав з родиною 9 місяців – з серпня 1979-го по травень 1980 року, до того, як його вдруге ув’язнила та вбила радянська влада.

Благодійний показ стрічки «Феномен Курбаса»

Редакція — 2025-05-01

«Загін кіноманів» та Благодійний фонд Сергія Притули організували показ документальної стрічки «Феномен Курбаса» про геніального українського режисера, актора.

Виставка «Сергій Параджанов. Автентика свободи»

Редакція — 2025-05-01

відкрилася в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України. Як зазначають організатори: «Ця подія відкриває не лише мистецький світ Параджанова, але й глибокий зв’язок його творчості з боротьбою за свободу та збереження культурної ідентичності. Сергій Параджанов – це унікальний приклад митця, який, попри політичні репресії та тоталітарний контроль, зумів створити нову художню мову. Його творчість є синтезом традиційних культурних кодів та експериментальних форм, що перетворили кінематограф на високе мистецтво».

Ініціатива Довженко-Центру

Редакція — 2025-05-01

На платформі «Довженко-Центр. Онлайн» представлено фільми, оцифровані Кінолабораторією. Їх можна дивитися окремо або в межах кураторських колекцій, що знайомлять зі знаковими періодами, жанрами, темами, постатями чи рейтингами українського кіно.

Унікальна хроніка шкільного життя

Редакція — 2025-05-01

Документальна «Стрічка часу» – фільм про вчителів та учнів, які під час воєнних дій продовжують навчати та навчатися, зокрема на деокупованих і прифронтових територіях. Знятий без закадрового голосу, інтерв’ю та реконструкцій, фільм пропонує глибокий погляд на боротьбу українського народу за збереження освіти, за своє існування та ідентичність.

«Порцелянова війна» в короткому списку на премію «Оскар-2025»

Редакція — 2025-05-01

Документальна стрічка «Порцелянова війна» режисерів американця Брендана Белломо та українця й одного з головних героїв фільму Слави Леонтьєва отримала номінацію на премію «Оскар-2025».

Фелікс Картте: «Налякати і стерти межі між правдою і брехнею». Як російська дезінформація інфікує людей

Редакція — 2025-05-01

«Дзеркальна політика» – це тактика, коли пропагандист звинувачує своїх опонентів у тих самих діях чи стратегіях, якими він сам активно займається. Мета полягає в тому, щоб стерти межі між правдою та брехнею, між правильним і неправильним, і зрештою зробити людей байдужими. Кремль часто використовує цю тактику для заплутування аудиторії та відведення підозр від себе.

Автобіографічні повісті Михайла Стельмаха в інтерпретації Олександра Муратова

Лариса Брюховецька — 2025-05-01

Олександр Муратов – український кінорежисер, письменник, сценарист, художник, заслужений діяч мистецтв України, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Після закінчення ВДІКу, починаючи з кінця 1950-х, працював у кіно без пауз. Серед українських кінорежисерів його можна вважати рекордсменом: зняв 25 ігрових фільмів різних жанрів (п’ять із них у співавторстві), серед яких були й екранізації творів українських письменників Михайла Стельмаха та Миколи Хвильового, і більше десятка – документальних.

Екранізації класики як діагноз суспільства, що обирає Трампа

Ольга Ямборко — 2025-05-01

Здавалося б, заклик «Не дивіться вгору!», що пролунав з голлівудських пагорбів під завісу 2021-го року й на порозі 2022-го року, стане нагадуванням і застереженням для цивілізованого суспільства. Події 2022 року у контексті міжнародної політики показали там точний діагноз стану глобального суспільства, однак цей популярний фільм Адама МакКея, що добре монетизувався, зібравши у прокаті понад 735 млн доларів, як культурний продукт не зміг на практиці зупинити процеси, у т. ч. ті, супроти яких була скерована його сатира. Зокрема, мова про колишнього 45- го і новообраного 47-го президента США Дональда Трампа, адже саме на алюзіях з його політичною особою, його президентським управлінням та його ж виборцями Адам МакКей базував свій фільм. Чуда не сталося, і в 2024-му році громадяни США знову обрали Дональда Трампа президентом. Отже, небажання «дивитись вгору» можна вважати явищем системним – як суспільно-політичним, так і глибоко соціальним.