Журнал “Кіно-Театр”

Майкл Дуглас: «Київ – справді магічне місто»

Редакція — 2024-11-16

Майкл Дуглас, американський кіноактор і продюсер, найбільш відомий ролями у фільмах «Роман з каменем», «Перлина Нілу», «Війна подружжя Роуз», «Волл-стріт», «Основний інстинкт». Під час повномасштабного вторгнення Росії підтримав Україну.

«Тіні забутих предків» Коцюбинського і Параджанова

Редакція — 2024-11-20

6–8 вересня 2024 року за ініціативи Львівського інституту літератури ім. І. Франка у Верховині та Криворівні проходив Всеукраїнський симпозіумпленер «Щоб наблизити день радости і сонця» до 160-річчя Михайла Коцюбинського, 100-річчя Сергія Параджанова, 60-річчя кінофільму «Тіні забутих предків».

Державні нагороди кінематографістам

Редакція — 2024-11-20

За значний особистий внесок у розвиток кіномистецтва, вагомі творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Дня українського кіно 13 вересня державними відзнаками було нагороджено кінематографістів.

Пам’ятник Олександру Довженку і Данилу Демуцькому

Редакція — 2024-11-20

З нагоди Дня українського кіно, національного професійного свята працівників кінематографії, яке відзначається в Україні щорічно у другу суботу вересня, на кіностудії ім. О. Довженка відбулися урочистості. До цієї дати при вході на територію кіностудії було відкрито пам’ятник Олександру Довженку та Данилу Демуцькому.

Головна нагорода вітчизняної кінопремії

Редакція — 2024-11-20

Документальна стрічка «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова стала найкращим фільмом VIIІ Національної кінопремії «Золота Дзиґа». Стрічка також отримала нагороду в номінації «найкращий документальний фільм».

Фільм про Дмитра Коцюбайла

Редакція — 2024-11-20

19 вересня на екрани українських кінотеатрів вийшов документальний фільм «Да Вінчі», присвячений життю українського воїна Дмитра Коцюбайла. Автори фільму (режисер Володимир Сидько) докладно розповідають про його життєвий шлях – від Майдану до командування військовим підрозділом «Вовки Да Вінчі».

Зміст за 2024 рік

Редакція — 2024-11-20

Острів країни сліз

Валерія Чайковська — 2024-11-19

Студентка Лариси Брюховецької після прочитання сценарію «Острів сліз» написала: «Я ще довго залишалась у занепокоєнні». Я теж вже кілька місяців залишаюсь у занепокоєнні: читаю і перечитую її книгу про Івана Миколайчука. Що змусило пані Ларису саме в цей час збирати нові і нові матеріали, факти, події, нові деталі, які вона «зшиває» в єдину картину? І раптом зрозуміла! Коли земля здригається від вибухів, падають будинки, гинуть малі й дорослі, ми збираємо «тривожну» валізку. Cеред різного-потрібного я хапаю старі фото і спогади про моїх предків, щоб зберегти Пам’ять про мою сім’ю, Пам’ять для моїх онуків. Пам’ять – це те, що змушує нас жити далі...

Трикнижжя. Не тільки про Івана

Ольга Дубовик — 2024-11-20

Українське кіно не перестає цікавити дослідників: і сучасне, і те, що було раніше. Тому що є над чим думати і що досліджувати. Пропонуємо зосередити увагу на трьох книгах, що об’єднані одним ім’ям: Іван Миколайчук.

Пам'яті Алена Делона

Юлій Швець — 2024-11-19

Недавній відхід у кращі світи друга України Алена Делона, який у найважчі часи війни підтримав нас не тільки медійно, а й матеріально, перераховуючи чималі суми на нашу оборону, спонукав подивитися на деякі фільми за його участі під новим кутом зору й знайти в них важливе для сьогодення – відповіді на питання, які, здається, майже неможливо вирішити. Одним із таких фільмів за участі ікони французького й світового кіно є «Шукачі пригод». У картині філософія покоління, що відходить у засвіти, відображена чи не найповніше. У певному сенсі цей текст – меморіум не так окремій людині, як митцям, яким вдалося віддзеркалити світовідчуття своєї епохи максимально точно.

В’ячеслав і Ганна Сумські

Оксана Палій — 2024-11-19

Як відомо, після Другої світової війни радянська влада, закріпившись у Львові, почала трансформувати його у великий промисловий центр. Проте Львів ніколи таким не був і намагався позиціонувати себе як освітній та культурний осередок, а це означало відкритість до комунікації зі світом. Тому, припускаємо, однією з причин створити зі Львова промисловий центр була спроба стерти з культурної пам’яті міста його історію, ідентичність, асимілювати, щоб місто втратило своє «обличчя» й перетворилося на звичайний обласний центр радянської держави.

Час і нарація в кінематографі Кіри Муратової

Дмитрій Петренко — 2024-11-19

У творчості Кіри Муратової інколи виділяють два періоди, визначаючи переломним фільм «Астенічний синдром», в якому режисерка вже повністю пориває з тими кінематографічними умовностями, які ще зберігалися в попередніх фільмах. Проте, на нашу думку, таке розділення не є коректним, адже Кіра Муратова є зразковим прикладом режисерки, що послідовно втілювала в своїй творчості політику авторського кіно (politique des auteurs), і тому правильніше говорити про формування її оригінальної авторської естетики, яка поступово складається від ще до певної міри залежних від кіноконвенцій «Коротких зустрічей» до потужного кіноексперименту «Вічного повернення». Безумовно, творчість в умовах правил радянського кіновиробництва накладала жорсткі рамки на фільми режисерки, проте саме завдяки цим зовнішнім обмеженням ми можемо побачити як поступове розгортання муратівського кіновсесвіту, так і умови його виникнення.

Здійснена мрія. Костянтин Темляк

Лариса Іванишина — 2024-11-19

Костянтин Темляк народився 6 липня 1993 на Чернігівщині, а з двох років жив у Криму. Він ще учнем визначився з майбутньою професією, тому після закінчення школи 2011 року вступив у КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого, в майстерню Миколи Рушковського – відомого актора і досвідченого педагога. Про свого майстра відгукується дуже тепло. «Микола Миколайович повторював, що я ходжу по лезу, але він завжди бачив перспективу – що буде з людиною через 5-6 років. Я тоді цього не усвідомлював. Якби усвідомлював, то, мабуть, так готувався б, що не вступив».

Кримськотатарське кіно України: Наріман Алієв

Анастасія Канівець — 2024-11-19

Наріман Алієв (н. 15.12.1992, с. Петрівка, АР Крим) – український режисер, сценарист кримськотатарського походження, автор подкастів Mincultpryvit та Bromance podcast. Закінчив ПВНЗ «Інститут екранних мистецтв» (майстерня Олега Фіалка, диплом бакалавра з режисури телебачення, 2013) і КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого (майстерня Василя Вітра, диплом спеціаліста з режисури телебачення, 2014). З 2017 року член Української кіноакадемії, з 2019го – Європейської кіноакадемії і Громадської ради Українського оскарівського комітету. Заслужений діяч мистецтв України (2020).

Герої Каннського кінофестивалю-2024

Маргарита Швець — 2024-11-18

Журі основного конкурсу цьогорічних Канн на чолі з Ґретою Ґервіґ обійшло призами найбільш змістовні стрічки конкурсу: «Мегалополіс» 85-літнього патріарха Френсіса Форда Копполи, «Партенопу» інтелектуала Соррентіно та «Види доброти» enfant terrible Йоргоса Лантімоса (нагороду за найкращу чоловічу роль до уваги не беремо). Позачасові алюзії та невтішний діагноз сучасним «темним часам» і трендам, віртуозно продемонстрований режисерами, не всім сподобався.

Приборкання простору: кінофестиваль «ОКО» в українській Бессарабії

Юлій Швець — 2024-11-19

В колись занедбаному Будинку культури, а нині комунальному закладі «Центр культури та дозвілля» Болградської міської ради, що нині швидкими темпами ремонтується, пройшов міжнародний фестиваль етнографічного кіно. Цьогоріч на ньому випало побувати мені, однак це не перша моя подорож у містечко на Південному Заході України, що міститься на березі прісноводного озера Ялпуг і більше половини населення якого складають етнічні болгари. Пам’ятаю ще одну, довоєнну поїздку, коли з групою журналістів та кіноекспертів у вересні 2021 року ми вперше побували в українській Бессарабії, аби переглянути фільми та взяти участь у панельних дискусіях прямо на центральній площі міста – ніби у швейцарському Локарно – з величезним плазмовим екраном та лавами, застеленими різнокольоровими домотканими килимками.

Тарас Томенко: «Я спілкувався з Параджановим уві сні»

Ольга Дубовик — 2024-11-18

Цього року Україна відзначила сторіччя Сергія Параджанова (справ жнє ім’я – Саркіс Параджанян). Геніальний вірменин народився і виріс у Тбілісі, жив у Києві, зняв епохальний український фільм «Тіні забутих предків» та чотири роки відсидів у радянській тюрмі за український на ціоналізм. Реабілітований в Україні наприкінці минулого року. 8 липня у Києві, під час ХV Одеського міжнародного кінофестивалю, режисер і сценарист Тарас Томенко представив на суд публіки неза вершений варіант документальної стрічки «Сентиментальна подорож до планети Параджанова». Його світова прем’єра невдовзі відбудеться на Варшавському кінофестивалі.

Телефонні розмови варварів

Лариса Іванишина — 2024-11-17

«Мирні люди»

Авторка сценарію і режисерка Оксана Карпович

Оператор Крістофер Нанн

Монтаж Шарлотти Туррес

Продюсери: Джакомо Нуді, Росіо Б. Фуенте, Ольга Бесхмельніцина, Дарʼя Бассель

Україна, Канада, Франція, 2024.

Коли бачиш ці кадри…

Лариса Іванишина — 2024-11-17

«Сопілка Перуна»

Автор сценарію, режисер і оператор Євген Мазуренко

Продюсерка Ірина Сахалтуєва

Кей Анімейшен Студіо, 2024.

Життя під час війни у версії телесеріалу «Сховища. Вісім історій»

Ольга Ямборко — 2024-11-18

Навесні цього року телеканал «Дім» презентував новий проєкт – «Сховища. Вісім історій», серію короткометражок про життя українців, як бачать його під час війни продюсери та автори. Показані історії не пов’язані між собою, окрім єдиного: спільним для них є сигнал повітряної тривоги, що стає відліком початку сюжету. Філософія «Сховищ» пов’язана з політикою державного телеканалу «Дім», що був створений у 2020 році «після консультацій із переселенцями, журналістами та громадськістю» як «дієвий інструмент комунікації з українцями, які вимушено залишили свої домівки, стали внутрішньопереміщеними особами або виїхали за кордон».

Човник долі

Олександр Саква — 2024-11-18

«Яремчук: Незрівнянний світ краси»

Повнометражний, документальний

Режисер Артем Григорян

Сценарист Ярослав Коротков

Оператор Ілля Михайлусь

Композитор Михайло Клименко

Звукорежисер Дмитро Олексюк

Продюсер Максим Сердюк

Виконавча продюсерка Марія Яремчук

Кіностудія KNIFE Films, Україна, 2024.

Незрівнянний світ Назарія Яремчука

Ольга Сергійчук — 2024-11-18

Фільм «Яремчук: Незрівнянний світ краси» зворушив, підняв на поверхню штучно приспаний в українському суспільстві запит на автентичну щирість, справжність, глибину творчості співаків, акторів. Тим самим заперечивши нав’язувану роками тенденцію, мовляв, глядачу потрібні лише розваги, а мислити і відчувати – зась. З українцями така формула не спрацює на сто відсотків саме через генетичне предковічне вільнолюбство.

На краю землі: «Мертві не завдають болю»

Юлій Швець — 2024-11-18

«Мертві не завдають болю»

The Dead Don’t Hurt

Сценарист, режисер і композитор Віґґо Мортенсен

Оператор Марсель Зіскінд

В головних ролях: Вiкi Крiпс, Вiґґо Мортенсен, Соллі МакЛауд, Гаррет Дiллахант, Дені Х’юстон

США, Данія, Мексика, Велика Британія, Канада, 2023.

Фестиваль-Премія «GRA»

Редакція — 2024-11-17

«Візит» Давида Петросяна в Театрі ім. І. Франка має терапевтичний ефект з… протилежним очікуванням результатом. Протягом понад півстоліття п’єса Фрідріха Дюрренматта тримала увагу професійної спільноти не в останню чергу завдяки універсальній на всі часи темі кохання, яке мусить проходити випробування часом, обставинами, доводячи свою справжність або ж хибність.

Шевченко – Довженко – Миколайчук. Архетип культурної традиції у просторі національної ідеї

Ольга Ямборко — 2024-11-16

Доволі символічним був дебют уродженця буковинського села Чортория, студента Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого Івана Миколайчука у великому кіно: глядач вперше побачив та почув його саме в ролі Тараса Шевченка у фільмі Володимира Денисенка «Сон», прем’єра якого відбулась у Києві 3 листопада 1964 року, а 4 вересня 1965 року вийшли у прокат «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, де молодий актор зіграв, як згодом виявиться, головну роль свого життя – Івана Палійчука. Зайве казати, що «Тіні» є хрестоматійним явищем для національного кіно і подією для кінематографа в цілому, подібно «Землі» Довженка.

Геннадій Попенко: «Щоб усі кроки були в напрямку перемоги»

Редакція — 2024-11-16

Геннадій Попенко (н. 1979, м. Полтава) – український актор і шоумен. 2000 року закінчив КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (курс Олега Шаварського). Ще студентом почав працювати ведучим на телебаченні. За даними вікіпедії, знявся у 31 серіалі. Серед найулюбленіших – роль у серіалі «Виклик», де він зіграв досвідченого рятувальника майора Клименка, який сам їде на всі виклики, і де актору доводилося робити чимало небезпечних трюків без допомоги каскадерів і дублерів. Актор втілив образ Михайля Семенка у фільмі «Будинок “Слово”. Hескінчений роман».