Шевченко – Довженко – Миколайчук. Архетип культурної традиції у просторі національної ідеї

Анотація

Культура та нація – поняття взаємопов’язані до тієї міри, що визначають одне одного. Чинник культури, хоча сам собою не становить нації, – стверджував Володимир Старосольський у своїй монографії «Теорія нації» (1922), – становить одну з найважніших умовин для її народження. Власне, формування української модерної нації є яскравим тому свідченням, її парадигмою-натхненником став Тарас Шевченко вже з кінця ХІХ ст., коли у Харкові було створено Братство Тарасівців, заприсяжене на могилі Кобзаря гаслом «Не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо!» Історичний хід подій впродовж усього ХХ ст. системно утвердив цю традицію: живе слово Кобзаря було першою ластівкою соборності України, поєднавши її по обидва береги Збруча, здолало радянський каземат і залишається актуальним на початку ХХІ ст. в обставинах російсько-української війни, одні з перших пострілів якої пролунали у Києві 22 січня 2014 року в майданівця Сергія Нігояна, котрий яскраво запам’ятався декламуванням Шевченкового: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає. За вас правда, за вас слава. І воля святая!»